Збірка “Зимові дерева” існує у двох редакціях.
Ранню, в основі якої лежала третя частину збірки «Круговерть», Василь Стус здав до видавництва “Молодь” 12 травня 1968 року.
Попри те, що В.Стуса в цей час майже не друкували, збірку було включено у видавничий план і розпочато підготовку до друку.
Схвальну внутрішню рецензію на «Зимові дерева» написав Іван Драч, який “гаряче рекомендував” книжку до друку. Однак після того, як набув розголосу відкритий лист Василя Стуса до Президії Спілки письменників України з приводу статті О.Полторацького “Ким опікуються деякі гуманісти”, опублікованої в “Літературній Україні”, збірку було знято з виробництва, а рукопис повернуто авторові.
Забраний з „Молоді” рукопис “Зимових дерев” був значно перероблений автором, чому сприяли окремі конструктивні зауваження Івана Драча. Зокрема, відомий поет пропонував перекомпонувати окремі розділи книжки «на суто естетичних засадах», відзначав нерівність «солдатського циклу» (значною мірою скороченого В.Стусом в останній редакції книжки), а також піддавав критиці V цикл збірки як “дивно” скомпонований.
Василь Стус прислухався до порад І.Драча і істотно перекроїв «Зимові дерева» (перекроїв так, що відновити первісну редакцію вже неможливо). Про серйозність роботи, зокрема, свідчить той факт, що в архіві В.Стуса збереглося близько десяти начерків змістів «Зимових дерев».
Остаточне формування рукопису нових “Зимових дерев” Василь Стус закінчив у грудні 1969-го. Наприкінці грудня 1969 чи на початку січня 1970-го поет робить кілька машинописних копій рукопису збірки, одну з яких заносить у видавництво “Радянський письменник”, а шість інших особисто зшиває й переплітає .
Новий рукопис книжки відкривався авторською передмовою “Двоє слів читачеві”, які були ніби маніфестом поетичного світобачення В.Стуса.
“Зимові дерева” зразка 1970 р. суттєво відрізнялися від ранньої редакції: замість шести циклів з’явилися три розділи, третій з яких мав підназву: “Ранні поезії та експерименти”; до збірки були додані вірші, написані впродовж 1968-1969 років: “Отак живу, як мавпа серед мавп...”, “Даждь нам, Боже, днесь...”, “Вчися чекати, друже...”, “Присмеркові сутінки опали...” та ін. Рукопис збірки зберігався у видавництві аж до січня 1972 р.
Історія видання книжки на Заході:
Хоча Василь Стус і здав рукопис збірки до видавництва “Радянський письменник”, він не надто розраховував на видання. Про це свідчить факт виготовлення ним шести цілком якісних самвидавчих примірників книги, один з якизх був подарований товаришеві Леоніду Селезненку.
У той час Леонід опікувався студенткою з Чехословаччини Ганною Коцуровою, яка однією з перших приїхала до СРСР після придушення “Празької весни” 1968 року. Він знайомив молоду жінку з опозиційною українською культурою, а Ганна розповідала йому реалії Чехословаччини після введення радянських військ.
Серед самвидавівських книжечок, які Селезненко дав почитати Г.Коцуровій, були й “Зимові дерева”.
Коли Г.Коцурова за якийся час на тиждень поїхала до Чехословаччини то взяла книжку з собою. У Празі вона показала «Зимові дерева» Богдану Чаприні та Богдану Левицькому і вже наприкінці 1970 р. збірка вийшла друком у Великій Британії (хоча на титульній сторінці і згадується Брюссель).