19 червня 2020

Солідарність людей: кілька слів про честь і гідність

Під час етапу з 17 на 19 мордовську зону у Василя Стуса відібрали рукопис «Палімпсестів» і близько 300 перекладів з Гете та Рільке. Реакцією на свавілля адміністрації стала перша відмова Василя Стуса від радянського громадянства.

Адміністрація відповіла радикально: замість відправити поета до лікарні (це після операції з видалення 2/3 шлунку), його кинули в ШІЗО (штрафний ізолятор).

Тоді голодівки солідарності оголосили товариші по зоні – Сергій Солдатов, Борис Пенсон, Михайло Коренбліт та Михайло Хейфец, що зафіксовано відповідними заявами на ім’я начальника колонії: «Так как все попытки мирного урегулирования вопроса оказались бесполезными, я с сего 10.09-76 года объявляю голодовку солидарности со Стусом и до конца срока его пребывания в ШИЗО отказываюсь принимать горячую пищу… Подпись Хейфец».

Стус-поет очима Михайла Хейфеца: «Василь – поэт милостью Божьей, поэт, не командующий своей музой, но – орудие своего дара. Таких людей целое человечество обычно насчитывает единицами. Прекрасно образованный, безупречно честный, безумно отважный, он начисто неспособен к компромиссам (пусть разумным) с лагерным и тем более кагебистским начальством. Он неразумен, каким, по-моему, должен быть большой поэт. Он неуверен в себе, но тем не менее всегда идет напролом, чем бы это ему ни угрожало – такова его натура, иначе, думаю, он не смог бы писать так, как пишет. Василь вовсе не политический поэт по своей «строчечной сути», но он болезненно честный человек в этом мире и поэтому не мог в конце концов оказаться в лагере».

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.