StusCentre22 вересня 2020

Василь Стус: історія входження в українську культуру

Все починалося давно і доволі прозаїчно.

Втративши батька у 18, в статусі солдата-стройбатівця, я до сьогодні осягаю його світ і особистість, і набуте знання неабияк впливає на формування мене як людини.

У 1987-му, повернувшись із війська, я відчув якийсь внутрішній поштовх, не став поновлюватись в Київський політех, а натомість вступив до Київського універу: я ще знав, але відчував потребу збагнути доволі герметичну поезію навіть не тата, а поета Василя Стуса.

В тому ж 1987-му почалася боротьба (спершу листовна з КДБ) за повернення конфіскованої збірки "Птах душі" і за право повернути тіло тата до Києва. Збірку повернути не вдалося, а перепоховання Стуса, Литвина і Тихого 1989-му стало подією, яка допомогла багатьом людям позбутися страхів перед системою (тоді здавалося, що назавжди).

У січні 1990-го ми з Михайлиною Коцюбинською вирішили видати повне зібрання Стусових "Творів": починати довелося з опису рукописів, розшифровки. З абсолютного нуля. Але до кінця 1999-го ми закінчили це видання: без бюджету, силами кількох науковців вдалося підготувати та видати перше наукове виданням в незалежній Україні, яке дало уявлення про масштаб Стусової творчості, а науковий рівень цього видання ніким не підважено й досі.

Далі були виступи, вечори, зустрічі (десь 500-600) по всій країні.

У 2002-му в Горлівці було відкрито музей Василя Стуса. Ініціатором став Олег Михайлович Федоров, який вважав поета втіленням національної ідеї для Донбасу.

У 2004-му було здійснено першу спробу створити Центр з вивчення спадщини Василя Стуса, але після політичної перемоги однієї з політсил такий центр виявився не потрібним.

Попри це, вдалося видати книгу-біографію "Василь Стус: життя як творчість" (2004, 2005 ("Факт"), 2015, 2018 ("Дух і літера") та компакт-диск "Живий голос Василя Стуса", на якому було реставровано голос поета. Тоді ж було створено й перший сайт Василя Стуса, якого на жаль, уже немає. Забракло сили, коштів, досвіду і банальної затребуваності в такому сайті.

У 2006-му с сестрами Тельнюк і Романом Семисалом створили мультимедійний проект "Стусове коло", прем'єра якого пройшла в Донецьку. Далі були Луганськ, Маріуполь, Горлівка і Слов'янськ.

Наступні 10 років минули під знаком випуску книжок і підготовки до запуску інтернет-музею Василя Стуса (зрозуміло, що віри в те, що хтось профінансує створення повноцінного музею не було). У цей період було кілька спроб запуску різноманітних проектів, але все було не те.

Саме тому наприкінці 2019-го кілька зацікавлених організацій і приватних осіб вирішили творити не Музей а СЕРЕДОВИЩЕ - СтусЦентр, що житиме актуальними проблемами сьогоднішньої культури, і в складі якого буде створюватись повноцінний музей і центр з вивчення спадщини Василя Стуса.

Так трапилося, що реставрація архіву, наукове дослідження його спадщини та майже всі видання відбувалися без сприяння держави, а залучені кошти десь на 90 % були отримані від меценатів і спонсорів (держава обмежувалася присудженням посмертних звань і нагород).

Так склалося історично. І перепоховання, і хрести на могилах були здійснені за кошти людей, яким це було потрібно.

Вдячний всім людям і організаціям, які надавали підтримку осмисленню і популяризації спадщини Василя Стуса впродовж цих 30 років. Їх справді було багато.

Дякую всім.

Зараз, здається, ми виходимо на проект, який дихає і відкритий до майбутнього.

Якби не карантин, ми б рухалися значно швидше, але навіть за таких умов СтусЦентр вже присутній в неті (stus.centrer) і ще в цьому році має надію презентувати кілька нових ініціатив і проектів.

Далі буде

Дмитро Стус 25 вересня 2020 р.

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.