ДОБРОЇ ПУТІ
Природа поезії не любить одноманітності. Справжній поет, якого б він не був діапазону, повинен мати свій, а не запозичений голос, свій тембр, фарби і лінії, своє розкриття і зображення подій і явищ дійсності. Багато вже мовилося про те, що в нашій поетичній практиці, зокрема в роботі молодших і молодих поетів, багато штампу, сірості і поверховості, отих загальнонудних „відписок” на певну тему чи явище, які нічого спільного з поетичною творчістю не мають.
Тим радісніше стає на душі, коли серед потоку сірих і нудних віршиків, в яких поезія і не ночувала, натрапиш на свіже й справді поетичне явище.
Нам здається, що творчість 21-річного учителя з Вінниччини Василя Стуса має хороші поетичні зерна. Маємо на увазі, зокрема, своєрідність підходів до явищ життя і вміння узагальнювати ліричні роздуми (а не говорити про них загально). Думка і художній образ часто живуть у нього органічно, воєдино злиті, форма вірша чітка і виразна. Добре знання мови визначає загальну культуру цього молодого здібного літератора. Це говориться не для пустослівної похвальби, а для того, щоб молодий автор Василь Стус бачив свої недоліки, швидше і глибше зростав і формував своє серйозне обдарування. В одному з віршів він пише:
Не одлюби свою тривогу ранню...
І ми бажаємо йому цю „ранню тривогу” за свій поетичний труд ніколи не одлюбити, не загубити.
Щасливої дороги вам, молодий поете!