Лист до дружини та сина від 28.04.1975 р.

Маруся - сестра, Юлій - Шелест, Михася - Коцюбинська, Рита - Довгань. Дєдя - Василь Карпович Попелюх, батько дружини Василя Стуса. Атенина дочка - дочка Атени Пашко Ірина Волицька — зазнавала переслідувань через матір. У 10 класі перед іспитами на атестат зрілості її виключили з комсомолу і не дали позитивної характеристики для вступу до вузу за те, що вона не відмовилась від матері. Незважаючи на добру підготовку, її “зрізали“ на вступних іспитах до Київського університету, Горлівського педінституту, чинили різні перешкоди, коли вона пішла працювати на завод. Лише пізніше їй вдалося вступити до Ленінградського театрального інституту. Театрознавець, кандидат мистецтвознавства. Славко - Чорновіл, "як і Валя" - сестра Вячеслава Чорновола.

28 квітня 75 р. Сервус!

Іще зовсім недавно мав листи од батьків (Марусі), Юлія (машинописом), поштівку Михасі зі згадкою про відвідини ботанічного саду й телепатію. Сьогодні одержав два твоїх, Валю, листи, від Марусі, Рити. Всім дякую. Але деяких адресатів, дякуючи, застерігаю від порад, закликів вести себе так чи інак. Мені це тяжко чути, бо не менш тяжко було б самому писати таке.

Календар і часові перепади підводять. Не збагну, коли ти мала, Валю, мого листа. Повторюю: перед цим я писав тобі 14.4. Попрошу згадувати, коли якого листа мого ви маєте.

Лист твій, Валю, мене засмутив. Що то за санаторійна школа, де Дмитро? Чи не та, де він був 1970 року і нарікав на нас? Коли інша — напиши. Чому ти це зробила? Чи він слабий чи в тебе нема змоги відбирати його зі школи — через те, що дєдя знову став до роботи?

Прошу, напиши про це. Так само — що там з Атениною дочкою. Славко тим дуже стурбований. Прикро йому дуже, що Атена, як і Валя, і Михася, не зрозуміли якогось уступу зі Славкового листа, чи витлумачили його своєрідно (вони всі мають добре те місце пам’ятати). Славкові прикро, що Атена до всього ще й неправильно витлумачила його в вужчому плані. Перекажи це все якнайшвидше Михасі — для Атени, якій зараз не бракує і не вигаданих клопотів. Скажи, що всі Славкові уточнення й тлумачення будуть у травневому листі, якщо такий дійде до адресатки (бо квітневий ліміт уже вичерпано). Отож, до одержання травневого листа хай Атена не переймається тим уступом, бо її реакція на нього — помилкова. І обов’язково хай дасть знати, що з донькою.

"Замерехтіло межи двох світів..." - "Палімпсести".

Валю, я був писав раніше до брата Михайла, потім — до Марусі — але не знаю, чи дістали вони листа. Будь ласка, передай Марусі, хай перешле 5-кг пакунок на ім’я Іллі Івановича Попеляшка. Це старий дідусь, який не має рідні, йому нікому вислати. Можна слати сало, масло, трохи какао. Все — на свій розсуд. Але без меду, бо це заборонено, як і ковбаса тощо. Бажано, аби в травні пакунок прийшов сюди.

Турбує мене Дмитро, турбує пізня праця Василя Карповича, твій стан турбує, твоя ізоляція повна — теж. Твоє мовчання в листах. Дякую за Рільке. Чекаю продовження — тільки 3 сонети — самі оригінали. Надсилаю одного вірша.

Замерехтіло межи двох світів щось невпізнанно-знане. Ярі барви по ньому заструміли, мов жалінь тоненькі леза. Погляд мій взяли. Вітрило пружне вічних начувань, я сам пустився плавом за собою — не стільки од вітрів, як од чекань і спогадів. Як барви тріпотіли, єднали поцілунками світи! Метке осердя сталим серцем стало, як протяг, полохкого досвіт-сну. Заворушилось небо, ожило громохким віщуванням. Глас Господній начитує старозавітню книгу. Вільготний вітер горне сторінки. За шелом’янем виспраглих видінь зникомий чую: на долонях доль поміж уважних пальців потекло немов пісок, дощами перемитий, моє життя. До нього недорослий, я майже немовля ввіходжу в мить неподоланну. Тарілки литавр — кружала вишу й долу — колихались у тремті кресли. Гуком набрякало осердя, прагнучи знайти мене, спостигнути і трепетом обдати. Як я губився в тих долонях доль.

Віра, Василь - Лісові.

Валю, коли можеш — порадься з фахівцями: чи не вадитиме вікалінові суміш — чи в маслі, чи в травах — як порошок? Бо без нього мені сутужно, а його нема. Хочу мати й олександрійське листя (добре слабне, його Віра шле Василеві). При нагоді — май це на увазі. Коли зірветься побачення, тоді, може, в бандеролі все це вкладеш (тобто, одне листя з порохами). Все тоді краще подрібнити, аби не було зачіпок.

Вітаю рідних, друзів. Додаю дві поштівочки і шмат листа до сина.

Щасти тобі. І не гнівайся, не сердься, коли ненароком я тебе чимось вразив. Вибач — і зрозумій: я перепросити радий буду.

28.4.75 року Василь

Валю, прошу мати на увазі: я не хочу нікого нічим обтяжувати. Отож, мої прохання прошу виконати лише тоді, коли не тяжко. Не май гніву на це: я ж бо не маю великих перспектив на віддяку.

... - Початку листа до сина бракує.

...Так само й дєді. А тому — терпи. Знай, що добро ми не завжди розуміємо для себе, воно буває нам тяжке. А коли мине, починаєш згадувати — і стає шкода, що не впізнав.

Втім, сину, я не знаю добре, які там у Тебе умови. То не май гніву на мене.

Єдине, на що я сподіваюся: що ти перетерпиш, коли трохи зле. Бо вчитися терпіти — велика наука. Більша за всі каліграфії й арифметики.

Скучив я за Твоїми листами, але поки чекатиму, що колись ти напишеш, як матимеш змогу і час. Поцілуй за мене маму. І скажи їй, що ти перетерпиш ті санаторії, як і належить козакові. І взагалі скажи мамі, що ти б і не таке міг перетерпіти, бо терпець у тебе вже великий. Він росте швидше за тебе. Бо ж ти козак.

Тоді мамі буде легше, а тобі не так скучно. Гаразд?

Тисну твою міцну руку. Сподіваюся, що в тебе буде все гаразд — і з навчанням, і зі здоров’ям і з козацькою вдачею. Хотів би тебе поцілувати, але згадав, що козакам то не до лиця, то не пасує козакам. Отож, тисну руку твою і бажаю всього найкращого.

Твій тато

Вітаю Тебе з Першотравнем, з весною, з літом, з манною кашею і суницями, які скоро почнуть цвісти. Будь, голубе мій!

28.IV.75 р.

Буде змога — ти сфотографуєшся з мамою на повен зріст, щоб я бачив, що ти вже от-от наздоженеш маму.

dvstus@gmail.com
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.