Василь Стус: "Все частіше виникає видіння перенаселених, ущільнених галактик театрального світу, світу-театру, де на гігантській авансцені багатоповерховій іде дійство — в оточенні придійств, замкнених ув овал своєї квазі-окремішної достатності. Даймо так — макетуючи авансцену на папері:
Всі а-кола — придійства, творять фон, пригашують світло головного дійства, обговорюють навіть абсурдність цілого макету чи логіку дійств і придійств (а-коло і як глядач). Цікаво уявити й переходи героїв з А в будь-яке інше а, де вони кожного разу дивляться на себе збоку. Додати музику — стихій самих краще (вітер, голос — краще жіночий, або й а-капельний жіночий хор, грім, ліс, дзюркотіння води чи й рев літака) — додати гру барв, інтенсивність світла, може, й температурні перепади — і абсурд буде вречевлено. Але композиційні, монтажні завдання — великі: мислити слід, охоплюючи орбіти мікросвітиків — є що монтувати
і перед чим відчувати пострах: великий макрокосм, кастрований на ляльковий вертеп збожеволілої галактики. А-дії можуть бути повторювані, складаючись із двох-трьох рухів чи реплік. Це був би, може, вихід театру в космос і сама боязкість виходу і самий вихід, як шукання глухого кутика, аби не паморочила безодня й стереометрія — додавало б свого шарму, унаочнювало б відчуття краю і закрайових світів. Це й композиція світового абсурду. І всі такі видіння мої — від незадоволення альковом поезії, її чаду, її таємних чарунків, од яких болить голова і в очах тьмяніє. Надто вбік од центрального світла природи ця ніша — поезії. Надто вбік.
"...композиція світового абсурду. І всі такі видіння мої — від незадоволення альковом поезії, її чаду, її таємних чарунків, од яких болить голова і в очах тьмяніє. Надто вбік од центрального світла природи ця ніша — поезії. Надто вбік".
За кресами здоров’я і глузду. Ілюстрація немочі, її образок. Лицемірне утаємничення демонстрації. Царина психіатрії, не мистецтва. А мистецтво — хіба не з кабінету майбутнього психіатра, може, навіть, психогеніста? І взагалі: чи не потрібен теперішньому світові кабінет психіатра? Генітальне покоління 70 років, — пише Earl Wilson. Це вже треба стерпіти, шукаючи деінде почуття самоповаги. В греків то було спокійніше і якось природніше — коли вони влаштовували генітальні демонстрації на придорожніх стовпах: сором приспокоювався дистанцією божих посередників. А цей сором не дистанціює ніхто і ніщо". (Лист до дружини від 22-30 вересня 1976 року).