Це дуже дивний лист і промовистий документ часу.
Лист-свідчення. Свідчення обірване. Недоговорене і майже нецензуроване. Написане в день, який призвів до різкого погіршення здоров'я і операції Василя Стуса наприкінці того ж 1975-го.
В той же час, це лист дуже світлий, адже тлом було перше після січневого арешту 1972 року побачення з сином, якого поет не бачив три з половиною роки.
За кілька місяців до цього дня поета позбавили чергового кількагодинного побачення, за "відмову від роботи" і протест проти жорстокого поводження з в'язнями.
Проте довге - на дві доби - побачення таки дали і в десятих числах липня Василь Стус зустрівся з дружиною та сином.
Потім був цей короткий лист і заточка книмінальника, що заховався на політичній зоні, Синельникова:
Чолом, Вальочку!
Я ще під враженням нашої зустрічі, не можу прийти до пам’яти. Скажу, що побачення було — певне, через те, що побачив сина, — якесь незвичайне. Скрушно мені згадувати про минулі несподівані три дні виходу за звичайне коло моїх сірих буднів. Ваші гостини — мені на свято сумно-радісне.
Усе було б цілком гаразд, коли б до всього мені видали Рільке, лікувальну траву і фотокартки Ваші з ручками. Але ніхто мені за ці речі нічого не каже, певне, швидше сама напишеш, чим закінчилася розмова Твоя, аніж я довідаюся, що з моїм Рільке.
Це, скажу Тобі, єдині прикрощі від минулого побачення. Тепер чекатиму нову дату, коли ми знову зустрінемося. Цілий рік буде під цим знаком — нової зустрічі. Валю, повідом батьків: листом я їх у цьому місяці, на жаль, не потішу. Писатиму їм у серпні, аби не міняти черги: спочатку місяця — їм, перегодом — тобі. Прошу, передай їм (чи зроби сама) — і зробіть це пошвидше — можна вислати бандероль із какао туди ж, куди Маруся слала пакунок.
Мав листа від Льолі. Дякую. Прочитав із задоволенням. Справді, роботи коло сонетів ще чимало. То матиму од суворого відзиву чимало користі — це стимулюватиме на нові поразки в змаганні з таким велетом як Рільке.
А Льолине прикінцеве “цілую“ я сприйняв не зовсім фігурально і відчув, ніби вся її родинонька, порозкидана по світах, стала мені ближчою — до щоки кожного можу дотягнутися спраглими губами. А Івана вже можу поцілувати в його сиву головоньку світлу. Дуже дякую. І цілуй Льолю за мене — і теж не фігурально. А Михасю я теж дуже люблю — то цілуй — і не фігурально — й її — Дмитро може це взяти на себе, аби вийшло природніше.
"...од суворого відзиву..." - мова про зауваження Григорія Кочура до перекладів "Сонетів до Орфея" Рільке, які в своєму листі до поета переписала Леоніда Світлична
Ось і все, Вальочку. Уклін і подяка дружній родині Валентина й Шури, дєді, всім добрим друзям-побратимам.
Не залишай мене без елегій Рільке і зроби це в темпі. А я спробую ще замовити фотокопії Рільке з Бібліотеки іноземної літератури в Москві (є така адреса в тебе — то перешли). Цілую. Твій Василь
"...дружній родині Валентина й Шури, дєді..." - Шура - Олександра Ловейко, сестра дружини Василя Стуса; Валентин - її чоловік; дєдя - Василь Карпович Попелюх, батько Валентини Попелюх