Листи до рідних13 квітня 2021

Лист до дружини від 1.06.1975 р.

"...досі непокоїть серце..." - мова про вроджений "порок" серця у сина. "...збираючись на вояж, Ти залишаєш сина у царстві міфів..." - збираючись на побачення в табір; царство міфів - у родині намагалися приховувати від Дмитра, що його батько у таборах, "у тюрмі", як читалося це в масовій свідомості. Листя олександрійське - листя мучниці. Атена - Атена Пашко, третя дружина Вячеслава Чорновола, Валя - сестра Чорновола. Михася - Коцюбинська. М.О. - Микола Олексійович Лукаш. "...колгоспні теми..." - мова про листи-покаяння і листи-засудження колишніх друзів і спілчанських письменників, які саме публікувалися в пресі.

Сервус!

Валю, Твого листа від 18.5.75 одержав, спересердя почав одразу відписувати, не маючи ліміту, а тепер переписую його, відкинувши репліки під настрій. Лист мене засмутив — що Дмитра досі непокоїть серце, отже, надії, що з часом він переросте недугу, поменшали. Засмутив і тим, що, збираючись на вояж, Ти залишаєш сина у царстві міфів, які накидаєш і мені. Коли б Ти знала, як ті міфи мені подобаються! На жаль, мушу тільки повторювати своє давнє: роби як знаєш. Але не забудь при тому, що покладатися на мої акторські здібності — не дуже варт. Бо хоч би як хотів, а граючи не свою роль, обов’язково сфальшивлю. Поєднати маленьке свято зустрічі (повторюю твої слова) зі своєю побільшою мукою — то не так легко. Втім, мабуть, провадити про все це досить, ти мусиш сама збагнути решту, якої я не допишу, бо не випадає цього робити в цьому листі.

Листя олександрійське я одержав, але того не роби — краще вишлеш у бандеролі чи в пакунку. Воно мені допомагає, як і Василеві, що скоро має тут бути. Але класти в листа боронять.

Щодо побачення: тут мені з’ясували на місці, що забрали тільки коротке побачення, довше ж я можу мати з 13.7., як і торік. Отже, 14 липня ти можеш бути тут, а коли цей день вам не випадає, то протягом тижня, не обов’язково орієнтуючись на четвер-п’ятницю. Можна з самого понеділка. Дуже хотів би бачити когось із батьків, але про це Ви мовчали досі, хоч я й писав. Тут, здається, дозволено бути лише двом дорослим. Отож, обір варіантів — за вами, я ж буду радий усім вам. Моторошно думати за таку зустріч із Дмитром — коли чуєш себе в шорах зобов’язань.

Що брати? Хотів би мати з пару добрих ручок, яка б тонко писала — чи кулькова чи для чорнила. Якщо кулькова (на жаль, паркера я загубив), то незле мати 3-4 балони для нього. Ще — пару тонкої спідньої білизни, але не теплої. Книжок брати не треба, бо нічого не вийде. Хотів би ще грушу-спринцовку, вікалін, слабної трави. Решта — що зможеш.

Вікаліну мені не дають досі. Дали застрики з алое, попив трохи настою алое, але чуюся не ідеально. Варю собі трави — подорожник, листя берези. Подивися лікарські властивості деревію, шпоришу — вони тут є.

Може, дещо тобі передасть Атена, що вітає мене в кожному листі, як і Валя, сестра Славкова, і мені доводиться червоніти кожного разу. Ну й дива незбагненні творяться в світі! Чи не підпадаєш ти під якісь режимні обмеження?

Недавно мав пару славних листів од Михасі — з перекладами М.О. і наступний — з мотивами бездіалогічного порозуміння. Передай їй мої гарячі вітання, як і сонмові перекладачів. Мав ще листа од Рити — на колгоспні теми. Ось і вже.

Переживаю творчий антракт, бо душа трохи не на місці. Особливо не бідкаюся з того приводу — дасть бог день і дасть решту. А я ж від нього багато не правлю.

Хоч і як дивно, але будні домучують і тут. Хоч здавалося б — чого і як? Маю душу в прозорому тілі, все це стало наче не моїм, а так — збоку мене. Я ж перетворився на пристрій для шиття рукавиць і писання віршів. А все ж...

Так рідко вдається побути на самоті, без якої неможливо народити жодної своєї думки. Уроки англійської мови дуже нерегулярні. Рільке вже маю всього — дякую. За п’ять літ бодай викінчу сонети, які мені придадуться — хай хоч для власного поетичного досвіду. Може, помалу я вийду з-під його чарів і тоді пробиватимуся далі, посилюючи якісь інші складні своїх змог. Біда в тому, що емоційне життя вичерпане майже, від того йдуть естетичні холодини — без напруги.

Маруся - сестра Марія. "Верни до мене, пам’яте моя!.." - зб. "Палімпсести".

Маю великий орфографічний словник, щойно виданий, і з задоволенням читаю, хоч там усі новітні тенденції стоять і не соромляться стояти.

Сподіваюся на те, що колись мені бодай напише син. Як він закінчив другий клас? Як чується? Чи не ламає Твоїх планів відпочинку з сином оця зміщена дата можливого приїзду. На випадок всяких незручностей не жертвуй відпочинком сина — може, приїде Маруся з татом і на тому відбудемо чергу. Щодо можливих змін: я ще писатиму до батьків, десь коло середини місяця, а ні, то є інші способи повідомити, аби ви не вибиралися в безцільний вояж. Поки ситуація така, що тяжко сказати, що то буде в цьому році з видженням. Я, звичайно, цей час побережуся, аби не давати зачіпок.

Бандеролі поки не висилайте. Може, вона здасться на другу половину року.

На цьому закінчуватиму.

Перепишу трохи віршів:

Верни до мене, пам’яте моя! Нехай на серце ляже ваготою моя земля з рахманною журбою, хай сходить співом серце солов’я в гаю нічному. Пам’яте, верни із чебреця і липня жаротою, де яблука осіннього достою в мої червонобокі виснуть сни. Нехай Дніпра уроча течія бодай у сні, у маячні струмує. І я гукну. І син мене почує. Верни ж до мене, пам’яте моя.

*

Вона і я поділені навпіл містами, кілометрами, віками, озвалось паровозними гудками твоє минуле із кількох могил

"Вона і я поділені навпіл..." - вірш включено до "Часу творчості" (13.07.1972) і "Палімпсестів". "Невже оце ти й є бідо..." - "Палімпсести". Василь Карпович - Попелюх, батько дружини.

І одмінився день тобі. Поранок цідився крізь шпарини домовин. Десь там - троянди, яблуня і ганок, жона забута і забутий син, скоцюрблений од болю молодого ще спередсвіта. І сльозу сльоза повільно побивала. Слава богу, що ані слова жоден не сказав. Лише зчорніле серце пік очима, надсило спогади за душу тряс, допоки весь обличчям не погас, чийсь погляд відчуваючи плечима.

*

Невже оце ти й є бідо, що стала посестрою щастя? Шуми водо, шалій, водо, і жебони: нам доля — вдасться! Коли не прийде — то мине, коли не стріне — то розлучить, немов жар-птиця промайне, і як нічна сова - напучить. Двокрайо обрушає біль нам душу, ветху і огромну, а нашу трумну вікопомну вогненна в’южить заметіль.

Ну, ось і вже. Рільке почекає свого часу, тим більше, що поспішати нікуди: попереду роки.

Прошу вітати од мене всіх добрих друзів моїх на Україні і не в Україні сущих.

Уклін Василеві Карповичу, синові. Моїм рідним ти перекажеш усі новини сама, чи я окремою карточкою. Бувай здорова!

Василь

1 червня 1975 р. Додаю чотири карточки.

Дорога моя Валю, вітаю з Днем народження. Хочу бачити тебе ще кращою, ще вродливішою, ще терпеливішою до всіх життьових негод, які залишають твоє чоло світлим і світлим. Пізнавши катарсис розлуки, я вже чую тебе як богиню, що не знає жодних земних клопотів. Отож чи можна дивуватися з твоїх коротких листів?

Чого тобі побажати? Бути богинею. Богинею Берегинею (та що береже, але при березі).

Бувай здорова, люба моя! Цілую.

Твій Василь

Червень 1975 року

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.