Сервус!
Одержав твого листа з маленьким, але приємним кіноконцертним попурі, яким я втішився, особливо по тривалій павзі. Дякую. Так само — тобі за Рільке.
Новини такі: вікаліну мені на лікарні не дали, отже, тобі просто написали неправду. Не дали, бо не мають — ні на лікарні, ні тут, на зоні (11 квітня я знову тут).
Скажу Тобі, Валю: в “Иностранке“ (№ 3), де вірші Мікельанджело, є малюнок його. Подивись: він малював твою щойнозмиту похнюплену голівку (бачу навіть, як ти гарно нарікаєш на мене, тамуючи прикрість; мовляв, нічого, ще Василь знатиме — дасть біг — що сприкрив мене, ще він жалітиме за свої запальні слова!). Отже, через 500 років ти повторилася знову, тільки краща. А щож до носа, то він у тебе незрівнянно кращий, ніж у тієї — тебе, яку малював італійський скульптор. Де ж там: у тебе він такий похіпненький, тонкої роботи, а тут, у журналі, — явно з тих носів, які ог роздавав не обдумуючи — зопалу дарував, аби дати.
Моя трьохтижнева лікарняна павза вийшла мало врожайною на вірші. Усе, що переклав і дещо з того, що написав свого, я вже віддав у попередньому листі до батьків. Втім, одного ще, здається, перепишу:
Наснилося, що я на тім дворі, безмежно розгородженому щойно, де вже кортить колючими алеями прогулюватись тіням ворушким. Я став при чорній брамі. В сто очей вглядаюся і вже за назиранням себе не чую. Бачу: біла тінь у сардаку сіренькому бреде зі згаслим поглядом, золотокоса. — Ти хто? — її запитую. — Ти хто? і згадую, і сам відповідаю: — Це ти, це ти, кохана. Не моя (розпізнаю за чистотою щему) товариша... — Це та, котра мені повинна появити царство тіней щоб я себе в тім царстві розпізнав, зустрів віч-на-віч. В драних куфайках як немічні прояви, болі тлумляться чи розтікаються безлюдним широм чи товпляться, як самітні птахи. Така гуде зав’юга довкруги аж не зійти із дива, що трепети листок зелений — ані ворухнеться, як мертвий висить. Жду. Чого ж я жду? Щоб надійшов один болючий рот з попеченими тьмавими губами і злякано накрив мої уста проносячи движкий свій усміх далі. Весняна мжичка. І земля ще спить. От-от зі сну прокинеться дорога, і зблисне сонце, і забродить сік в тих овочах, що довго літа ждали і старіли в чеканні. Але вже троянда чорна пуп’янки пустила.
Я вже писав, що дуже хотів би цього року побачити тата, коли видження не відберуть. Ну, а щодо сина — тяжко мені гадати, бо ти ж так боїшся його сприкрити.
Чекаю, коли вже поверне тезка і аби дав Бог, щоби тепліший за тільки тепленького, бо я потерпаю за нього.
Тепер я чекаю вікаліну тут і ось уже який день сиджу коло Рільке, гризу лише граніт його строф. У п’ятірні в мене його сонети, але не даються ніяк, то й тяжко повірити, що в схожому стані Лесиків батько намалював більше картин, ніж іншим разом за рік. Голова не є надто світлою. Отож зі Славком разом ми мучимося коло цих сонетів.
Великі мої вітання Славковим Валі та Атені — за привітання. Хай обоє не дуже сушаться, вірячи в бурлескну правду: буває гірше.
Валю, матимеш змогу — передай Атеною привіт Ярославові за єдину вісточку (мав оце листа од нього).
Написав я місяць тому листа до далекої Віри, але не знаю, чи вона його вже має. То кланяйся поблизькій Вірі, як і Михасі й усьому славному жіноцтву нашому, на Україні й не Україні сущому.
У нас уже розпустилися листочки на березах, то вже скоро почнемо зі Славком їх гризти: кажуть, дуже корисно для здоров’я, рятує від усякої холери. До мого повернення Славко тут уже дбав коло грядки — отже, колись будуть рожі, гвоздички, фіялка. Але тепер він перестав дбати за них, бо я поламав усі його плани квітникаря. До всього й погода пересілася: збирається на сніг, хоч ми його й набачилися добре.
Шкода мені, що Василь Карпович по своїх 70 літах став до роботи. Може, я вислав би вам яку копійку?
Ну, ось і все, Валю. Додаю кілька карточок — 5. І бувай із тим здорова. Христос воскрес, Михасю!
Воістину воскрес, Льолю, Рито, Ірено, Надійко, Світлано, Богданко!
Христос воскрес? Не чула, не бачила, не знаю... Щасти Вам, любі мої.
Вальочку, не забувай, що Ти мені винна ще трохи сонетів Рільке, бо ці я, може, якось подолаю, коли стане сили в найближчій перспективі.
Будь