Листи до рідних15 квітня 2021

Лист до дружини від 3.06.1976 р.

Після операції з резекції шлунку в Ленінградській лікарні для в'язнів у грудні 1975 р. В.Стуса етапували в мордовський табір ЖХ-385/17. Єдина їжа на етапі - оселедець і вода. В лютому 1976 р. поета позбавили права дієтичного харчування за порушення режиму і в травні він потрапляє до лікарні у зв'язку з різким погіршенням стану. 4 червня поета позбавлять позбавлять права купувати в "ларьку" продукти і отримати посилку. 19 червня - день народження дружини.

3 червня 1976 р.

Чолом, Вальочку!

Поспішаю надіслати до Тебе листа, аби не зволікати напотім. Третій тиждень добуваю на лікарні, може, знову повернуся на зону, але куди? Зробив заяву, аби не повертали на 17-А, хоч мого прохання, звичайно, замало.

Умови існування мого все ускладнюються — на моє здивування. Я, здається, за весь час не позивав жодного янгола-охоронця, проте слід заявити, що владу наді мною вони мають, чесно кажучи, тільки місцеву.

Нудно мені сидіти на лікарні без книжок, за нудьгою місця не знайду. Вірші ж — саме збиткування: то починають іти, наче кров із горла, силоміць подержать коло себе і вже: накивали п’ятами, накидали оком — вибачаючись за короткі гостини, за пута приємні, за розлуку. І що зробиш? Мабуть, на цьому світі тільки й радості — підставити свої руки під золотий потік натхнення — і пригубити води. Бо більшої втіхи немає.

Вальочку! От Тобі вже без малого двадцять років. Вітаю, люба, відірвавши від книжок свої очі (а що тут читаю?).

Односельці - друзі, що перебувають в інших таборах. Яремина мама - Надія Світлична, Маруся - сестра, Михася - Коцюбинська, родина Ритина - родина Довганів. Дмитро - син, Василь Карпович - тесть.

Знаєш, я вже думаю, що сон триває надто довго — не життя, а мрія про нього. Так би хотів побачитися з тобою, усіма рідними, але як їхати сюди? Надто багато клопотів додаткових. Доведеться ще лікуватися якийсь час, а потім не знаю, як буде, на яку навіть зону повернуся. Може, я прискіпливий надто до свого терапевтичного спокою (як показав огляд, кислотність дещо занизька) — може. Але куди не візьми — все не так, як годилося б. Як пухир на носі, це видження! Боюся марної подорожі — гроші витратиш, згаєш час, стомишся — і дарма. На олівець зауваж собі, аби не забути (ти така!), заховай у пам’яті: коли б відважилася їхати — то добре зберися з вістями про моїх односельців — давно їх не бачив.

Вийти до крамниці — не пускають. Втім, це дрібниці — і пакунок і все решта. Я чекатиму тебе, своїх рідних, любих, а решта — пусте. Не забудь перед тим дати телеграму на адміністрацію — чи дозволено буде. Прибути можеш на понеділок, 12 липня (матиму день, від сили два — і це в кращому разі).

Будеш із Марусею — добре, із Дмитром — добре.

Скажеш, скільки листів за період з лютого по травень Ти дістала (писаних із 17-А). Бо деякі квитанції непереконливі можуть бути.

Вітай Яремову маму, Михасю, родину Ритину. Уклін мій родичам. Цілую Тебе, люба. Дмитрові тисну руку. Василеві Карповичу — теж.

Віршів цього разу не буде. Але чи будуть разу наступного? Бувай. Додаю 2 відкритки.

3.6.76 р. Василь

Вальочку, додаю кілька шкіцових віршів, недотягнених і недороблених, але в них щось є — надія, що з того щось вийде.

“На тихі води і на ясні зорі…“ - "Палімпсести".

На тихі води і на ясні зорі паде лебідка білими грудьми Вдар блискавко і громе прогрими коли не розпростерти крил у горі Зелені села, білі городи, і синь-ріка і голуба долина і золота, як мрія, Україна кудись пройшла, лишаючи сліди Отут спиняюся на самоті, там де копита кóня вороного розбризкали геть ярі іскри, ’дного із днів була відкрилася дорога де нам пробути - і в пережитті.

Ще двійко віршів — теж чернеткового рівня, але хай ти їх матимеш, люба.

Цілую, лебедине моя.

Обіймаю — крильми своїми, нахиливши шию, аби ти поклала свою — маючи підпору.

"І прийде і згуртує й поведе..." - "Палімпсести".

*

І прийде і згуртує й поведе через пороги й вікові завалля і напростує гнівною скрижаллю: доволі длятись - вас майбутнє жде. Минуле бо через віки гряде, теперішнє звістує дальні далі ті три човни, у плині позосталі, бо званих веслярів нема ніде Ніде нема веселих веслярів, вітрів веселих аніде немає дарма що він сам - свічкою палає і в ніч на воду зоряну ступає щоб краєм ризи бог його окрив

Люба моя Вальочку!

Із Днем народження вітаю Тебе вкотре, воліючи здоровити щоденно: Ти на те заслуговуєш. Бувай щаслива, лебідко моя.

Василь

Червень, 76 року

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.