Лист до дружини від 8.03.1977 р.

На листівці зображення С.Красаускаса (1929-1977) "Ера" (1966 р.). Лист написано на 3-й день після прибуття до місця заслання в селище ім. Матросова, Магаданської області.

Це Ти, Вальочку, в моїх долонях, у моїх мріях, у моїх снивах (од розлуки я став багаторукий, як Шіва) eге ж?

Вальочку, люба!

Це я гладжу Тебе по голівці — Ти нудишся — дасть Біг, вліті, може, я Тебе заберу до себе — посаджу Тебе на дзиглику — і буду милуватися, берегти, аби й порошинка на Тебе не впала. А Ти примірятимеш золоті черевички, які я Тобі куплю (бо ж буду багатий: гірник — шукач золота). Дружинам тут мед: бери сухий готовий борщ — і кидай у воду: перше є. А на друге є м’ясо, консерви, яйця, вершки, сухе молоко. А на третє є коньяк. А на четверте — морозні пейзажі в дусі Рокуелла Кента (Це я, Господи, це я!), сопки, ягоди — влітку, 60-ступневий мороз узимку. Словом, є все, крім України.

Книга Р.Кента є автобіографією художника і подарована майбутній дружині 19 червня 1965 р. з підписом: "Валентині в день народження Василь".

Живу в гуртожитку (вул. Центральна, 37, кімната 6). Тут є телефон — номер 2-60 — в гуртожитку, близько. Він весь час мовчить, то під настрій Вам можна й задзвонити, хоч працюватиму я позмінно. Пізніше допевнюсь графіка — і тоді можна вести бесіди, зважаючи на 8 годин часової різниці. Селище Матросова, де я мешкаю, — на 400 км. північного заходу од Магадана. Район — Тенькінський — не закритий, як Магадан і деякі райони. Проте для Тебе, здається, треба вибивати дозвіл — на приїзд (пов’язано і з режимом, і з мешканням: готелю тут нема), проте можна зняти злецький кутик — на

людях. А київську квартиру можна забронювати — на час моїх примусових заробітків. Отже, все не так страшно, як здається. Як ся чує Василь Карпович? Кланяюсь йому низенько — і дякую за все добре, що я од нього мав. Як там Дмитрусь? Улітку тут багато ягід, отже, вітаміни є. Сподіваюся, що кошти на дорогу сюди я Тобі перешлю (це 200-250 карб., а після підвищення повітрянопасажирської платні то й не знаю; але 12 тис. км. — це щось!). Літак, скоро піде — ТУ-104, здається — від Москви до Хабаровська — 3 години. Від Хабаровська до Магадана — щодня — 2-45 (так мене перекидали на ИЛ-18). А від Магадана — 12 годин автобусом. Тут усі такі виміри, як у космосі. Але ж до космосу ми, люба, звикли? Умови в гуртожитку середні, цілком терпимі — особливо після моїх попередніх, сусіди по кімнаті — їх двоє — ітеерівці /від абревіатури ІТР – інженерно-технічні робітники/ молоді техніки. Приїзди, Вальочку, буде весело: поки Тебе дочекаюся — стану алкоголіком, пияком добрим (це від силікозу допомагає! і ще добре проти застуди, розлуки, безжіноцтва і браку книжок добрих!). Це жарти, Вальочку, а пияком я вже став — од туги за Тобою — а не від горілки (покуштував трохи вже, нічого славного не побачив). Люди тут на позір — кращі, чуйніші.

Напиши телефони домашні — у кого Ти буваєш (Михасі /Коцюбинської/, Льолі /Світличної/, Світлани /Кириченко/). Може, яких академіків /йдеться про намір В.Стуса звернутися до "впливових" людей зі Спілки письменників чи Інституту літератури, щоб привернути їхню увагу до становища політв'язнів/ — це спростило б стосунки. Хоч пошта тут працює зле — від 10 до 16 дня, два дні, здається, перепочиває. Напиши, чи дістала Ти два пакунки з книжками — там вирізки з журналів і книги. Чи переслали Тобі гроші з Мордовії (десь 208 карб). Коли ні — то я правитиму з них сюди. Не висилай нічого — ні з одягу, ні грошей. Якось я дам собі раду сам, а пересилати — завеликі витрати. Напиши, коли в Тебе відпустка, які Твої міркування про вояж до мене. Все обговоримо і приймемо ухвалу. Могла б Ти з’їздити до Василя Овсієнка — с. Леніне, Радомишльського р-ну, на Житомирщині. Просив би Тебе — в гурті з Михасею або якось іще. Ми звільнилися в один день — 5.3.1977 р. А вивезли мене з Потьми 12 січня. Намався трохи дорогою. Просив би переслати два томи Гете (німецькою мовою), російські переклади його віршів, коли вже є, Рільке — так само — німецькою і російською (десь у “Науке“ і в “Художественной литературе“ мали вийти дві його книги). І великий 2-томовий словник німецько-російський. Це поки й усе. Може, ще томик Пастернака, Еліота — коли дістанеш, може, що цікавого з періодики або з поточних новинок — але всього не надто багато (не більше 20 книжок).

Книга Гете з позначками і ремарками В.Стуса.

Передплати для мене з півріччя чи раніше “Всесвіт“, “Літературну Україну“, Жиче літерацке і Polityk’u й Kultur’u польською мовою. Решту я зможу собі замовити тут.

Великі привіти мої родинам моїх друзів по Євро-Азії /засланці, як і В.Стус/, уклін Льолі, Михасі, родині Бадзів, Довганів; що там Олег /Орач/ поробляє?

У Донецьк я післав телеграму, як і до Тебе — вчора, 7.III. Листа напишу сьогодні. Цілую. Вітай Шуру з родиною — дякую за телеграму новорічну — до дня народження.

Цілую — Василь

P.S. Резюмую деякі моменти: коли Твоя згода є, то приїхати сюди Ти змогла б через 3-4 місяці (не раніше!). Коли я вишлю Тобі виклик — не раніше (інакше Тебе можуть сюди не пустити).

Адреса моя — для листів — хай буде краще через поштамт, до запитання. Висилай рекомендовані листи або й цінні — для убезпечення, бо стара пісня ще лунає.

Коли я знатиму графік роботи (бо поки вчать 10 днів, а потім 3 місяці я вчитимусь руками), Ти можеш дзвонити — замовлявши телефон 2-60 с.Матросова — так дадуть швидше; але спочатку треба спробувати, як чути — на таку віддаль.

Страшного нема нічого — тут нічим не гірше за Красноярський край чи за київське никання в пошуках (і тривалих!) роботи.

Чуюся звичайно. Медкомісія визнала мене придатним до відповідальної роботи — гірником. Це шахта, але безпечна: покрівля міцна, вся блищить од золота, срібла й діамантів.

Ні речей, ні грошей мені не шли. Мені дали 50 карб. авансу — і я вже оформлений (з 6 березня). Книжок пришлеш мінімум — як написав.

Напиши, як Ти себе чуєш, як Дмитрове здоров’я, як Василь Карпович /батько дружини/ — і свої контрпропозиції до мого зманювання на вояж.

Одне слово, відшукаймо спільно кращі варіанти свого побуту — в межах можливого чи й поза ними. Переді мною — виставка карточок — я сам у кімнаті — разом із Вами. Мені спокійно і затишно: п’ю чай, зварив супу — їм другий день. Бо їдальня на ремонті, а буфет поки дорогий для мене.

Купив джинси, пасок, маю дві сорочки цивільні й два теплі кожушки — кацавейки. Вбиратимусь перегодом — десь через місяць два.

Напиши, як там Василь Овсієнко, як Василь Лісовий, яка адреса Стефи Шабатури і Володі Р. /ймовірно, мова про Рокицького/.

Вид селища ім. Матросова, куди Василь Стус прибув 5.03.1977 р. на заслання. Вибрати роботу йому не дозволили, а визначили працювати спершу “учнем проходчика гірської підземної ділянки“, а пізніше машиністом скрепера на рудні ім.Матросова об’єднання “Северовостокзолото“.

Ну і вже, люба. Чекаю на Твого листа. Цілую. Цьомаю Дмитрика. Найкращі зичення — на Твою господу, на Твою голівку, на Твоє личко, на Твоє серце — 8.3.1977 р. Василь

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.