Панасе!
Вибач, що я так звертаюсь до тебе — колись раз я бачив тебе в філармонії — ти захопився розмовою з малою Їринкою /Жиленко/, а я був з нею — підійшли до тебе. Тоді ти був незнайомим для мене. Але — не тепер. Тепер — ти знайомий, як оцей марш жерців із “Аїди“, що зараз лунає по київському телебаченню. Тобто, бач — знайомий. Ти, звичайно, не пам’ятаєш такого пройдисвіта з Донецька, який ото підходив до тебе з малою грудочкою — Жиленко.
Що хотів тобі сказати. Недавно в Донецьку був голова Ради міністрів Косигін, був він і на тій шахті, де я після Горлівки працював плитовим трохи. Це шахта “Октябрьская“ м.Донецька. То мій товариш з ним розмовляв, і якось зайшла мова про вас — в’язнів. Товариш казав, що з вами неґречно поводяться, і наводив деякі факти — як ведуться з Даніелем, Караванським. То Косигін сказав, що він не знав того, а колись так намне хвоста тим паскудам-начальникам, що знати будуть повік. Чоловік він рішучий, і думаю, що матимете нових начлагів, коли ваші “педагоги“ не матимуть зайвої клепки. І ото товариш мені розповів — і я вирішив — тобі переписати, аби ти (і інші) не вішали носа. Але хіба ж Ви його вішаєте?
Мені ваші місця знайомі — 5 літ тому служив на північній Свердловщині, то проїздив і ваші благословенні краї. Тільки не знав, що все то матиме колись славу інтелектуальної Мекки, куди збиратимуться кращі розуми під капральський нагляд.
Єрунда, Панасе. У мене таке відчуття, що вже жалкую — якого біса місцева сволота не запроторила мене туди до Вас. Побути там кілька років — нікому не завадить. Навіть тому начлагові, якого так лаяв Косигін. Він у вас свиня, як і належить начлагові? Тепер буде (або — має бути) славний чоловік у торжковських туфлях /"свинею у торжковських туфлях" Карл Брюллов назвав поміщика П.Енгельгардта, кріпаком якого був Тарас Шевченко/.
Ти не обурюйся, що я так пишу. Знаю, ти його любиш, як вихованець. Але я так не думаю.
Бувши в Донецьку, бачив стели групи Синиці. Враження різне, але одна з мозаїк у ювелірній крамниці — пречудова. Сотка (100 м2) мені не сподобалась, і я потішаю себе тим, що профан у цих мистецтвах.
Недавно був у мене (сьогодні я збагатів на сина!) Микола Холодний з якимось гидким Василем Глинчаком зі Львова. Микола геть усього боїться. То вже трохи його заспокоїли. Бо, виселеному з Києва, йому не мед.
Читаю всілякі міністерські доповіді і повість Дюрренматта “Грек шукає гречанку“. Тягне на прозу, але жалкую, що крім стройбатівської не мав ніякої зеківської практики. Чи не знаєш, у Вас не можна стажируватися на посаді молодшого зека? Розпитай, будь ласка, у якого бурмила.
Завтра — з’їзд письменників. Все, здається, розіграно до решти. Преса мовчить, хіба що який відважний Гуцало згадає одіозну Л.Костенко та М.Вінграновського. В Одесі мені читали його вірша:
Повідлітало і не стало. І стало синьо в небесах. За птахом птах. За птахом птах. За птахом птах. Повідлітало. Зацвів мороз. Нам не видати з тобою літа до весни. Заснуло літо біля хати, зобачить хата білі сни. Що бачиш ти? За білим снінням ти бачиш гори, степ і шлях і мокрі щоки на щоках і голос, зірваний тремтінням. Ми знаємо, куди йдемо, як наші ночі йдуть за днями, і України знамено над нами, Господи, над нами. Не вірю в долю — в Україну! Вона мій бог і проводир. У щастя вірю, вірю в мир і хоч загину — до загину! До бою, бо не буде бою! Міщанство знелюдить і нас. Погасло літо — день не згас, і я з тобою, як з собою.
Бач, як ламається Микола від геніяльного до просто дешевого. Але я вірю в нього найбільше — він найчистіший талант.
З новин — іще такі: десь за місяць буде Плужник — я вже бачив третю верстку. Новиченко написав величезну передмову, де провадить довго і нудно. Там будуть дві поеми Євгена Павловича. Недавно був вечір пам’яті Зерова. Г.П.Кочур цікаво розповідав про поневіряння. Читав деякі тюремні листи. Це було цікаво. Гарно провадив і Євген /Сверстюк/ — але завжди з дозою романтики, як він те полюбляє. Бачив у одного товариша автографи Плужника — чіткий впевнений неграйливий почерк. “Каменю один приділ — мовчати“. Знаєш ти Плужника?
Звичайно, він геній. Так каже Л.Череватенко і В.Шевчук. Останній по вуха закоханий у Підмогильного і пише останнім часом тільки наполовину “під“. У нього гарний розум, але покищо — по-учнівськи гарний.
Може б, ви там займалися вивченням іноземних мов, то можна було б переслати всі словники і літературу?
Може — китайські словники? Тут читався лист про хунвейбінів. Кажуть, “сотрем в порошок“ всю імперію.
Щасти тобі, Панасе!
Щасти друзям-побратимам, вже нівроку більше року — а там — кончіл строк і ногі в потолок.
З побажаннями доброго настрою
Василь