...Василь дуже рано — десь уже в вісім місяців — став він ходити, розмовляти теж почав рано. Був слухняним сином своїх батьків, а мені славним братом. І хоча я за нього старша, але чомусь вважала, що не я, а він од мене старший.
Була в нього якась витончена вихованість, рівновага, знання.
Ми дітьми часто затівали гру — мандри по містах на географічній карті: хто швидше знайде «місцезнаходження» іншого. Де б я не «заховалась», він мене знаходив дуже швидко, бо, уважно і зацікавлено ставлячись до всіх наук у школі, географію знав відмінно.
Ми з ним дуже були зраділи, коли нарешті вдалося придбати словник іншомовних слів, і теж грали — хто знає більше слів.
Він і тут був попереду.
У 5—6 класах (а вчився він у чоловічій школі) Василь редагував стіннівку, вміщуючи в ній свої римовані — з влучним гумором — замітки. Я б так не зуміла.
Доволі рано навчився грати на гітарі, опанував шахи, завзято ганяв у футбол.
Взагалі, за що б він не брався, все в нього виходило, бо до всього — і до навчання, і до захоплень ставився серйозно, з почуттям відповідальності і заінтересованості. Він наче відчував, що життя його коротке, марно часу не губив, завжди був у роботі.
Хоча зростом був найменшим, бо ж і наймолодший був у класі, все ж друзів у школі мав чимало, і вони його мали за свого ватажка. Спочатку ріс повільно і витягнувся вже аж у десятому класі, в шістнадцять років.
Найулюбленішим заняттям його було читання книг. Пам’ятаю, у нас у 1946 році на квартирі жили п’ятеро дівчат з Саратовської області. Одна була вчителька, хоч і працювала не за професією. Вечорами по роботі вони, було, не раз просять його: «Вася, почитай нам!» - Їх дуже тішило, що таке мале хлоп’я і отак виразно, з такою душею читає, особливо українські книжки — мова їм була цікава.
До інституту поступав без іспитів — школу закінчив з медаллю. А літом, коли його однокласники готувалися до вступу, він працював на залізниці і заробив собі грошей на радіолу — «Україна», здається.
З 1957 року ми з ним бачилися хіба що по святах, бо він просиджував днями в бібліотеках. Хоч і філармонії не минав, і на театральні прем’єри вчащав, навіть імене кілька разів водив до театру
Потім була Кіровоградщина, армія, Горлівка, Київ. А потім...
Потім все вам відомо...