Клуб молодих літераторів «Обрій» був помітним явищем літературного і культурного життя Донецька, принаймні як явище конткультури, в період з 1961 до 1965 року.
Клуб було створено на основі літературного об'єднання, що діяло при газеті "Комсомолец Донбасса" з 1956 року. Його справнім лідером і керівником був поет Йосип Курлат, який заочно закінчував навчання в Літературному інституті імені Горького (Москва), і в 1958 році приїхав працювати на Донеччину. Він керував клубом літераторів до 1958 року, коли переїхав до Сєвєродонецька.
Ось фрагмент спогадів Йосипа Курлата про "Обрій" та молодого Василя Стуса: "Одним із самих активних «обрійців» був Василь Стус. Високий, стрункий, з вузьким лицем і дуже сумними очима, він одразу привертав увагу, хоча власні вірші читав нечасто. Зате його рефрексії та критичні виступи завжди були точними і контроверсійними, а огляди ґрунтовними і бездоганними з точки зору аналізу та логіки.
Втім, Василь Стус виокремлювався не лише зовнішністю чи особливою манерою поведінки. Він, якщо можна так висловитись, був на два-три порядки "вищим" за своїх товаришів-ровесників. Вражала його начитаність і... майже енциклопедична освіченість. До цього часу пам'ятаю дві його доповіді: "Поети нової української хвилі" та "Світ поезії Рільке".
На мій погляд їх і зараз можна вільно публікувати в любому "товстому" журналі. Так само вони були доброю базою для майбутньої кандидатської дисертації. Було в Стусі щось від проповідника. Підкреслю: не від агітатора чи пропагандиста, що за всяку ціну хоче переконати опонента, а саме - проповідника. Василеві Стусові, принаймні так здавалося мені, публічні виступи приносили задоволення.
Він, як і Борис Чичибабін, посідає в моїй долі особливе місце...
Якось ми сиділи з ним у сквері на бульварі Пушкіна. Була погана погода і довкола не було жодної живої душі, а тому можна було вільно розмовляти:
– Подивіться, що зробили з Україною, - казав Стус. - На Донеччині вже немає українських шкіл, а українську інтелігенцію потихеньку вирубають під корінь, немов ліс: стовбур за стовбуром. Мова, особливо у нас, в Донбасі, починає нагадувати типовий воляпюк".
Керуючи "Обрієм" Йосип Курлат не обмежувався самим аналізом творів початківців, він почав залучати їх до практичної журналістської роботи: студійці готували літературні сторінки для газет, передачі для радіо, виступали в студентських аудиторіях, робітничих клубах, спускались у шахти. По максимуму використовуючи можливості "оттєпєлі", Й.Курлат ввів у практику літературних семінарів тематичні доповіді, влаштовував зустрічі з професійними письменниками та критиками, учасники "Обрію" навіть видавали колективні збірки власних творів у машинописі (чистої води "самвидав"). І в нього незле виходило. Бо після XXII з'їзду КПРС, коли боротьба з культом особи Сталіна переросла особистісну площину і вийшла на рівень суспільно-політичної і навіть національної пробематики, партійна організація Донецького відділення Спілки письменників послала своїх представників "контролювати" засідання літстудійців.
Наприкінці 1961 року було вирішено перенести засідання студії з редакції газети "Комсомолец Донбасса" до приміщення Спілки письменників. Ця дата і вважається офіційним заснуванням Клубу молодих літераторів «Обрій».
Відтоді на засіданнях обов'язково був присутній хтось із членів правління партійного бюро письменницької організації і, як писав Й.Курлат, ніхто не знав, «скільки в зал набивалось інформаторів». Співкерівником студії став Володимир Демидов, який керував літературним об'єднанням у Горлівці.
Назву «Обрій» запропонував Йосип Курлат. Він мотивував це тим, що хоча переважна більшість літстудійців і писала російською, але в українському місті назва має бути українською. До того ж, активне ядро студії складалось з сильних і талановитих україномовних авторів, більшість із яких були випускнинами Донецького (Сталінського) педінституту: Петро Бондарчук, Василь Захарченко, Анатолій Лазоренко, Валерій Міщенко, Олег Орач (Комар), Василь Стус, Іван Білий, Галина Гордасевич, Анатолій Гарматюк, Микола Колісник, Іван Принцевський... З російськомовних авторів вирізнялися Лев Беринський, Марк Вейцман, Борис Ластовенко, Олена Лаврентьєва...
Судячи з друкованих і недрукованих спогадів та матеріалів на засіданнях студії були розмови і про репресованих письменників, і про процеси демократизації, і кпини з хуторянства та неоковирності і "невиробленості" української поетичної мови. Немає свідчень про безпосередню реакцію Василя Стуса на такі розмови, але фактом є те, що саме з цього періоду починається його системна робота над кшталтуванням української поетичної мови.
1965 року Й.Курлат переїхав до Сєвєродонецька. Більшість активних літстудійців до того часу вже виїхали з Донецька хто куди. Короткочасна "оттєпєль" майже закінчилася, а ідеологічний контроль істотно посилився. Так завершилась одна з яскравих сторінок донецького поетичного буму першої половини 1960-х.