"Нерозпізнанне місто дороге..."

Нерозпізнанне місто дороге відкрилося колючим скалком щастя. І враз старі наринули напасті, здушили горло, кругле і туге. Дивись, дивись — за муром цим одним, за другим, п’ятим ачи сотим муром дрімучий Київ — здибився буй-туром: лукавим косить оком і незлим. Святошин там — дивися просто в ріг. Цей сірий шлак що хочеш заховає. Десь день постав, на підлікті спинає усе живе, що відживити зміг. Ану ж, як сосни рурами гудуть, жбурнувши в небо крони величезні! Не пустять мури. Надто вже грубезні і швидше вб’ють, ніж пустять. Швидше — вб’ють.

Сосни Святошина. 1959 р. Брест-Литовський проспект (зараз - проспект Перемоги).

Написаний на засланні в сел. ім. Матросова вірш навіяний спогадом про короткочасне перебування поета в ізоляторі Київського КДБ в листопаді 1975 р.

Важкохворого поета привезли до Києва, в надії, що вдасться зламати його волю і В.Стус зречеться своїх поглядів. Під час розмови зі слідчими в сусідній кімнаті сиділа дружина. Але навіть побачитися їм не дозволили.

Після невдалої спроби психологічного тиску, Василя Стус етапували до Ленінграда, де на початку грудня йому зробили операцію з резекції 2/3 шлунку.

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.