Десь цвіте Софія, мов бузок, десь над нею вічний травень має, десь під нею мева походжає, та сумний у меви кожен крок. З пралісу виходить дивен звір, до світ-сонця рикає натужно. Стало меві жити осоружно, бо розтав зелено-синій мир, той, що ліг на душу сперед літ. З кожним днем глухішає сопілка, вижовкає калинова гілка, бо немилий меві білий світ.
13.8.1972
Вірш написано в камері попереднього ув'язнення Київського КДБ в період, коли слідство майже закінчилося, і Василь Стус почав знайомитися з матеріалами справи.
З окремих приміщень КДБ Василь Стус інколи бачив бані Софії Київської.
Без істотних варіантів вірш також включений до корпусу збірки "Палімпсести".