Ідеалізований вимріяний образ у більшості випадків настільки перевершує реальність, що ми його бачимо лише ві сні. Образ і тіло, і рухи коханих людей там і плавкі, і теплі, і неповторні й ніколи не бувають неоковирними, як часом трапляється у реальності.
Наприкінці 1975-го важкохворого Василя Стуса привезли до Києва, де шантажували зустріччю/незустріччю з коханою. Їх відділяли лише двері. Закриті двері, однак відімкнути їх могла лише слабкість, яка ідеальною не буває.
Їм не дали зустрітися і поета по етапах повезли до Ленінграду, в лікарню для в'язнів імені Гааза, де він зазнав стану клінічної смерті.
А напередодні, за кілька днів до тієї операції і того стану, народився вірш, один із найбільш еротичних і життєствердних у творчому доробку поета.
Нині, в розпачливому і неспокійному Дніпрі група молоді започаткувала проект "Ритми AI-UA" в якому дає музичну інтерпретацію віршам українських поетів.
Кілька днів тому презентовано і вірш "Вона лежить, як зібгана вода...".
Вона лежить, як зібгана вода — усепокірна і усеприймуща. І геть здирає з неї шкаралущу глуха, як пуща, вікова жада...
Повний текст твору дивись тут