Утекти б од себе геть світ за очі

Утекти б од себе геть світ за-очі, у небачене, нечуте, у немовлене, де нема ані осмут, ні радощів, де ніщо не збавлене, не здолане. Жив би там — безоко і безсердо, жив би так, як опадають вниз, поріднившись із земною твердю, до якої намертво приріс поглядом і серцем і думками (хто тебе такого віднайде?). Нерухомий і крихкий, як камінь, нерухомий і крихкий, як день, що зотлів і вижарів, і знов котиться з мулькавого поранку. Ти — Адам. Земля — тобі за бранку, а земне тяжіння — то любов. XI. 1965