Увічнення пам'яті Василя Стуса, меморіалізація постаті поета почалася відразу після перепоховання 1989 року.
Форми увічнення були різними, якість теж. Проте в більшості випадків вчинки і кошти приходили від людей, які щиро прагнули долучитися до спонтанного громадянського руху людей нашої землі, які хотіли зробити присутність Василя Стуса в культурному просторі постійною.
На Різдво 1990-го колядники присилали наколядоване на виготовлення і спорудження хрестів Стусу, Литвину і Тихому.
Актриса Галина Стефанова за 40 років провела більше 200 вечорів, читань і виступів, присвячених популяризації творчості поета.
У Вінницькій обласній науковій бібліотеці зусиллями передусім Василя Циганюка з 1990-го проводились щорічні Стусівські читання. У тій же Вінниці стараннями Анатолія Матвієнка у 2002-му році було відкрито пам'ятник Василеві Стусові (скульптор - Анатолій Бурдейний).
На початку 2000-х у Горлівці запрацював перший повноцінний музей Василя Стуса, який відкрився за ініціативи і на кошти Олега Федорова попри шалений опір влади і несприйняття нечисленних галасунів-покращувачів.
А на початку 1990-х Василя Стуса почали співати. І першим це зробив у жанрі співаної поезії Сергій Мороз.
Пізніше почали знімати кіно і робити вистави. "Просвітлої дороги свічка чорна" (режисер Станіслав Чернілевський) і мультимедійний проект "Стусове коло" (режисер Сергій Проскурня) задали мистецький рівень, який досі ніхто не перевершив.
Так розширювався простір Василя Стуса, його коло.
Нарешті в грудні 2024-го року на будинку у Києві, де Василь Стус мешкав у 1979-1980 роках, було відкрито меморіальну дошку роботи Володимира Щура, який нещодавно завершив роботу над пам'ятником поетові.
Далі буде...