Заблизько другий, що мені в рідню дарований од бога - трохи б далі — хай вирував би у своєму шалі розбризкуючи довкруги бридню своїх несамовитих перегуків, своїх проклять, як камені, тяжких Від нього — гріх. Але й до нього — гріх але шкода й надсадних серця стуків що трудять душу звомплену твою, як кров, пролита в синьому єдвабі ясного неба, кожен другий вабить і заступаєш власну течію, як сказ, несамовитої докуки і розпрокльонів, як грудки, тяжких а все то — гріх, а все то — смертний гріх і тяжко чути серця перегуки, що бурять крівцю звомплену твою як золото, що в синьому єдвабі чудується в розкоші струмування і в знебережений хлюпоче світ отак погірклі дотикання-зваби як остереги смертного єднання марудять нас як всеспадний політ
Вірш входить до великого корпусу збірки "Палімпсести". Один із найбільш тьмяних текстів поета, який Юрій Шевельов відносив до "герметичних" віршів.
Внутрішній діалог ліричного героя за своїм внутрішнім двійником, що спокушає. Так у найбільш узагальненій формі можна окреслити загальну тему.