Максималізм - часто не найкращий порадник. Хтось дереться на верхів'я, а хтось хоче Жити.
Просто жити і бути щасливим, і бути тилом, і бути прихистком.
Але, коли дивишся з вершини, на яку забрався, часто максимальні вимоги, що ставиш до себе, переносяться й на найближчих людей. А це вже - проблема. Це вже місточок до непорозумінь, втоми і навіть зневір, "що оголюють дно".
Власне про це один із найрозпачливіших листів Василя Стуса до дружини. Поет хоче оберегти і вимагає самопожертви. Валі і Василеві вдалося перейти цю бездонну втому і спільно йти далі, хоч і на відстані в кілька тисяч кілометрів.
І може саме тому і тільки тому в них були зустрічі - завжди щасливі і тихі, після яких всі спричинені розлукою непорозуміння залишались позаду.
Цей лист до дружини - лист замирення, посланий через 1-2 дні після недрукованого ще листа Стуса-максималіста. Колись буде надруковано і той лист, а поки - про любов, підтримку і терпимість до рідних та близьких, яких ми всі потребуємо сьогодні як ніколи раніше.
Місце написання: Магаданська область, селише імені Матросова, Тєнькінського району. Гуртожиток на вул. Центральній.
Місце отримання: Київ, вул Львівська 62, кв. 1 (ні будинку, ні квартири вже не існує, але текст, відправлений за тою адресою, залишився).
Дорога моя Вальочку!
Перше — дуже дякую Тобі за листа від 18.3. Він був мені потрібен давно. І, може, трохи я заждався — його. Май на увазі. Тобто: пиши частіше, бодай і порожні листи. Хочу знати, що Ти десь там є і згадуєш за мене, люба моя. Боюся, що Ти зле ся чуєш, називаючи це “не в формі“. Тримайся. Бережи себе, бо Ти — моя власність і, може, найдорожча.
Тепер відповідаю на листа Твого.
1. Хай сказиться Квачов і все мед. гб. Я туди не йду. І сюди вже зарікаюся, бо тут медики — на рівні табірних. Я чи то застудився, чи болить серце. Було тяжко підвести руку. Тут мені сказали: “если на рентгене окажется у вас пневмония, тогда я дам освобождение“. Пневмонії, слава богу, не виявилося. Зате аорта щось дуріє: якісь зміни. ЕКГ зробив: серце ніби в порядку. Відкашлююсь і вигріваюся — після роботи. П’ю порошки, трави, елеутерококк і настій алое. Сплю багато, поки видужаю.
2. Хай Дмитро буде ким завгодно, аби не став гебістом, аби не виріс підлою людиною. Решта — його справа. Тим більше, що він — із гонором і дуже з гонором. Тому і радити йому слід по-дружньому, але не вчити докучливо. Але я, певна річ, мало втішаюся, що пише до мене так рідко.
3. Мої згадки про каппекло — своєрідні. Коли зустрінемося — розповім, а в листі не стану.
4. Головку до програвача я мав. Дякую. Коментар ще не дістав, але жду.
5. Книжками надто не турбуйся. Викуповуй ті, що передплатила — бодай.
6. Вірші Інгеборг Бахман — надішли. Але — вірші. Цінною бандероллю. Більше — нічого. А які антології?
7. За травму, може, виплатять у квітні-травні. “Борги“ — 150 карб. я сплачую — у березні візьмуть решту, отож, Ти не шли. Помалу збиратиму гроші на Твій приїзд, але не знаю, як воно буде — в цьому році. Отож, вишлю Тобі на дорогу і збиратиму на спільне прожиття — тут. Добре було б, щоб Ти побула трохи довше — ніж торік. Продумай це.
8. Мої згадки за історію — правдиві. То пусте — хто її пише. А вона залишить нас із Тобою — в своєму тексті. Бо ми є — добро, а вони — труха і гниль. І в цьому — найбільша стаття нашого оптимізму.
Радий, що Ти слухаєш наші платівки. Скуповуй нові — і слухай. Старіючи, я все більше потребую музики (певне, що не старію?).
Дістав прекрасні книжки од Михайла Гориня, Кобзар од Надійки. Дуже дякую обом. Славко Чорновіл виїхав 17.3. до хорої мами — дали 7 діб (без дороги). Сердиться — за переказ, але каже, що якраз здався. Ну то й добре. Хай сердиться. Мав од нього листа, мав вість од Ірини Калинець, Василя Овсієнка, Олени Антонів. Усім відписав. Євгенові Сверстюкові написав порожнього листа, як заповідала Ляля. Не знаю, чи дістане. Мав од Рити — вість. Післав їй — карточку.
Валю, я дістаю щомісяця 160-180 карб. З усіма “крижаними“ це десь коло 300 карб. Коло 100-150 йде на харчі. Інших витрат не маю. Отже, щомісяця я можу висилати Вам (Тобі й батькам) коло 100 карб. Тільки скрута яка — пиши. А як там Віра Лісова? Чомусь мені здається, що їй найтяжче. Може б, їй трохи допомогти, га? Хтів би мати її адресу, але Ви не шлете! Зараз мама — в Рахнівці (помер чоловік тітки Їрини). Тривожуся батьками. Але вже — не боюсь нічого. Бо таке життя зайшло, що з холодним носом віддав би його хоч за родіну хоч за цапову душу. Двигає тільки мус і обов’язок. А смаку до життя нема.
Може, це і є справжня воля?
Закінчую на цьому, Вальочку. Цілую Тебе. Не сердься (з м’яким знаком!), коли я сприкрив Тебе попередніми карточками: Ти сама винна, що пишеш до мене раз на місяць.
Додаю аркуш — для Михасі.
Ще раз — цілую.
Котиків висилаю — для Шури та її дівчат. Додаю — і для Тебе, і для Дмитра, закінчуючи свого листа з котами (грішний, не люблю котів, отож, розсилаю, аби не бачити!).
Цьомаю Вальочку.
Ще раз — цьомаю.
Всміхнися — най мені легше буде дихати.
Василь
Дістав коментар і листа од Дмитра. Дякую.
А ця кицька, Валю, — для Тебе. Хоч Ти на неї і не схожа. І взагалі: нема в мене такої кицьки, щоб нагадувала Тебе. Шкода. Я б дивився сам на неї — і не післав би. Добре було б, щоб Ти прислала мені свою карточку. Зроби таку ласку — сфотографуйся. Але так, щоб я бачив, що Ти думаєш про мене. Дякую!