Донбас (1941 - 1963)25 листопада 2020

1956 рік. Сталінський педінститут.

Пам'ятник Сталіну у Києві.

1956-й рік виявився знаковим і переламним для суспільно-політичної ситуації в СРСР. Смерть Сталіна і боротьба за владу в колі ЦК КПРС і силових структур СРСР лише підштовхнули настання суспільних змін. Щось треба було змінювати і зміни в ідеології таки відбулися.

Наприкінці 1956 р., як згадує Анатолій Лазоренко, у Сталінському педінституті «чимось дуже схвильовані викладачі повідомили, що відбудуться якісь важливі збори. Очманілі після восьми годин слухання лекцій, голодні й злі, проклинаючи ті збори" студенти поволі сходилися до актової зали педінституту. Проте «після оголошення секретарем партбюро порядку денного ті ж студенти забули про все на світі… Зачитували постанову ЦК „Про подолання культу особи Сталіна“.

Як це можливо? - німо запитували студенти одне одного, боячись щось говорити вголос. Воно й не дивно - більшість ще добре пам’ятала «березневі дні 1953 року, коли на траурних мітингах люди плакали, запитуючи один одного: що-то воно буде тепер, коли не стало вождя народів!..".

Однак всього за три роки витворена Сталіним система безжально зжерла свого творця, який необачно відійшов у вічність. А слуги цієї системи, люди-гвинтики, чиї ролі в державному механізмі стали суттю їхнього життя, лише за три роки почали активно виступити з розвінчанням колишнього божества: краще так, аніж виявитися непотребом для державного механізму, витвореного залізною сталінською волею.

Як водиться, найактивніше виступали ті, хто до того найбільше відзначався в прославлянні Сталінської мудрості та непогрішимості. І саме етичний бік ситуації найбільше вразив Василя Стуса на тих зборах. Далі запопадливий хор ставав дедалі гучнішим, збереглася поетична реакція Василя Стуса на цю ситуацію кінця 1950-х:

КРИТИКАМ СТАЛІНА

Так, Сталін був тиран. Але шкодую — чом він не знищив вас, своїх співців? Отих, котрі тягнули алілуя вождеві у кривавому вінці. Чом ви тоді у гріб не відійшли, Ви, що колись його лизали стопи, ви б трохи збереглися од хули, бо чесність є і в вірності холопів. Чи вам не сором проклинать вождя? Чи вам не сором зраджувати двічі? Не соромно дивитись людям в вічі, і знов хвалить, і знов потиху ждать? Щодень я чую ваш спізнілий крик, і сам кричу, шаліючи од злості: «Вернися, Сталін, завітай хоч в гості, і вирви з горла чорний їх язик.

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.