Постаті06 березня 2021

70 років без Володимира Винниченка

Володимир Винниченко (16 [28] липня 1880[1], Єлисаветград, Херсонська губернія, Російська імперія — 6 березня 1951, Мужен, Франція) — український політичний і громадський діяч, письменник і художник.

6 березня 1951 р. у Мужені (Франція) помер цікавий письменник і політик лівої орієнтації Володимир Винниченко.

На політика-Винниченка існують різні погляди, а майстерність Винниченка-прозаїка під сумнів не ставить ніхто. Його феєричну появу в українській літературі привітав ще Іван Франко, а Василь Стус важав, що без засвоєння художнього досвіду Винниченка не може повноцінно розвиватися "дерево" національної літератури.

В Радянському Союзі його твори були заборонені чи напівзаборонені, але й за незалежності вплив прозаїка-Винниченка на традицію української прози незначний. Письменник вивів цілковито новий тип українця, який шукає і не завжди знаходить себе в модерному середовищі міста.

У оповіданні "Уміркований та щирий" (1908) він показує два типових представника тогочасного суспільства: статечного господаря Самжаренка («Уміркований»), який любить Україну та все українське обережно, мовчки, приховано та його антипода - "Щирого", чия любов агресивна, а все, що порушує його уявлення про патріотизм беззаперечно відкидається.

Будинок Володимира Винниченка у Мужені (Франція).

Чимало фраз його героїв стали крилатими. "Щирий" не терпить російської мови навіть у тюрмі: «Геть, чортова кацапня, з наших українських тюрем. Чого поналазили сюди?!»

Кращі твори: роман "Записки кирпатого Мефістофеля" (1917), драма "Біла Пантера і Чорний Ведмідь" (1911), оповідання "Маролос-європеєць" (1917).

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.