22 жовтня 1935 року в Зачепилівці на Полтавщині народився український поет з виразно епічним звучанням Борис Олійник.
Поет і дуже відповідальна, дуже добра людина. Саме Борис Олійник першим підняв голос протесту проти планів споруджувати поблизу Канева промислову зону, першим публічно з трибуни пзаговорив про голод в Україні, а ще саме на його депутатську платню було викуплено перший наклад диску "Живий голос Василя Стуса".
В бібліотеці Василя Стуса зберігається книга з дарчим підписом Бориса Олійника 1966 року. Маю надію, що колись і ця книжка буде викладена в бібліотеці "СтусЦентру".
Все в цім світі відоме: за щастям - біль, За початком - кінець поеми... І Планета виконує свій колобіг По давно уже награній схемі.
Є Народження й Смерть - два стовпи на Межі. А між ними - події одвічні: Комбінації стріч, і розлук, і жоржин, Варіанти падінь і величчя.
На повторах живем. Тож буває часом, Що повториш чиюсь навіть позу, Бо окреслило путь наш примарним ласо Вічне circulus vitiosus.
Та буває: найвища із наших мрій - Повторити чиюсь роботу... Я хотів би, наприклад, як Екзюпері, Просто не повернутись з польоту.
Щоб в трагічнім чеканні жінки над Дніпром Трепетали, як зламані стебла. І зелені долоні аеродром У розпуці здіймав до неба;
Щоб кипів телеграф од тривог, мов казан, Й телетайп захлинавсь кулеметом. І щоб з ока локатора впала сльоза На сувору печаль Планети.
...А як хтось запита, де це я забаривсь, І чому, й на якій роботі, - Щоби друг мій спокійно тоді повторив: "Він іще... не вернувся з польоту".