Алея — довга і порожня, старанно вгорнута у ніч. Каштани. Сотні білих свіч - а посвітитися не можна. І притінь. Примерк торжества і досить руку простягнути - аби за край душі сягнути, за гостру кригу розставань. Кохана — ніби кущ бузку - обтяжений з задуми й тиші. І ще дорожча і миліша за все, що стрілось на віку. Мовчить. Обра-жена, застра- шена, знова родженна. О тричі будь благословенна - лишатися. Мені ж пора. Куди — здригнувся димний кущ, куди — суремила алея. О краще з круч аніж тебе я згублю. З дніпрових краще круч. Дорога довга і порожня, дві чорні колії в огні плафонів і на серці кожна, - як басамани вогняні. І там - де вимерлі провулки погробли свідками німими, ти, ніби випорснула з муки, розсипалася геть дзвінкими підборами. Бігом-бігом. З усіх пожеж — без озирання. Прожогом. Сполохи світання кололи небо колуном.
dvstus@gmail.com