Шлях — одне з ключових понять у філософії та етиці Василя Стуса. Для поета він важливий насамперед тому, що саме шлях визначає масштаб людини: власний, особисто прокладений — той, що змушує йти неходженими стежками, кшталтує людину й допомагає їй знайти себе. Це шлях дорослішання — рух до власної людяності. Натомість шлях, уже пройдений кимось іншим, — «дитинячий»: він віддаляє особистість від самої себе й дрібнить її.
Далі — думки Василя Стуса про ШЛЯХ із віршів і листів різного часу.
"...ти знаєш: шлях існує для дорослих, а для дітей — вузенький пішохід..."
"Нам шлях прослався вгору — не вбік, не вниз, а — ввись..."
"...шлях од себе — справжній для душі..."
"А, може, й шляху кращого нема, аби себе об зорі обкарнати..."
"Усі шляхи впадають у безодню. То ти зухвало край переступи гулкої теміні..."
"Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався..."
"Так попід зорі, отак — попід сни, так — попід дріт, попід грім навіжений розпроклятущий свій, благословенний шлях на останнім узвозі — збагни..."
"...зоря — вістунка твого шляху, хреста і долі..."
"Головне — аби не втрачалася перспектива шляху — пройденого і того, що стелиться попереду..."
Афоризми вибрані зі збірок "Зимові дерева", "Час творчості", "Палімпсести" і листів до дружини та сина.