Липень 1979 р. для Василя Стуса видався одним з найдраматичніших в житті.
Добігав кінця термін заслання, але точної дати звільнення, тобто дозволу залишити Колиму і їхати до Києва поет не знав.
Натомість почастішали виклики до Усть-Омчуга, де в місцевому відділенні КДБ постійно наголошували, що наступним місцем призначення після Матросова стане табір. І то надовго. Десятками пропадали листи, передплата та поштові надходження, а тому від початку 1979 р. поет завів спеціальний зошит, в якому фіксував отримання кореспонденції і вклеював квитанції від власних поштових відправлень.
Не лише у самого поета, але й у його друзів та рідних було враження, що повернутися до Києва поету не дозволять. Відтак було вирішено, що дружина Валентина Попелюх приїде до Матросова наприкінці липня, аби разом повернутися до Києва, або, якщо влада не дозволить цього, бодай попрощатися.
І от 16 липня Василеві Стусу дозволили подати заяву на звільнення, що означало, що з 16 серпня - рівно через місяць, він стане вільною людиною і зможе повернктись до Києва.
Того ж дня поет надіслав телеграму дружині: ПРИЇЖДЖАЙ!