– генерал Радянської армії, засновник Московської та Української гельсінської груп, публіцист, один із найбільш знакових і впливових діячів правозахисного руху в СРСР та Україні в другій половині ХХ ст., стратег і стиліст, мемуарист і дисидент, мислитель і воїн.
Починав трудову діяльність у Юзівці, під час Другої Світової війни командував стрілецькою дивізією, був двічі поранений, став генералом, впливовою в СРСР постаттю. Але мав гострий розум і був порядною людиною, не закривав очі на несправедливість.
7 вересня 1961 у Москві на партійній конференції Ленінського району під час обговорення проекту Програми КПРС Григоренко виступив з критикою радянської політичної системи і заявив, що в "партії росте безпринципність та розвиваються інші негативні явища". Сам факт такого виступу порушував неписані правила поведінки радянського істеблішменту, генерала спробували ізолювати, й перевели служити на Далекий Схід на посаду начальника оперативного відділу штабу армії в Уссурійськ.
Проте це не зупинило генерала і вже в 1963 році П. Григоренко створює «Союз боротьби за відродження ленінізму», до якої увійшли діти та кілька людей з найближчого оточення генерала. Організацію через рік викрили, а її лідера, який мав багато військових заслуг, позбавили звання, нагород, пенсії та відправили на дворічне примусове лікування.
Після приходу до влади Леоніда Брєжнєва Григоренка звільняють, але не поновлюють навіть військової пенсії. Він працює вантажником у московському магазині, сторожем, екскурсоводом, майстром в будівельному управлінні.
Весною 1966 року Григоренко знайомиться з письменником Олексієм Костеріним, який звертає його увагу на проблеми депортованих народів, зокрема кримських татар. Впродовж короткого часу генерал Григоренко стає одним із найбільш активних учасників руху за повернення кримських татар на батьківщину.
2 травня 1969-го в Ташкенті в якості громадського захисника Григоренко присутній на судовому процесі проти діячів кримсько-татарського руху. Там його арештовують. Проте судити не наважуються і експертиза в Москвi визнає його психiчнохворим. Саме із захисту Григоренка починає свою правозахисну діяльність найвідоміший борець за права людини в СРСР другої половини ХХ століття, творець водневої бомби і Нобелівський лауреат миру академік Андрій Сахаров. Саме через справу Григоренка засуджують до семи років таборів і трьох років заслання одного з найвідоміших українських дисидентів, лікаря-психіатра Семена Глузмана, який спростував незаконність застосованих до Григоренка методів психіатричного лікування.
Уже звільненому, хворому Петру Григоренку разом з дружиною і сином у 1977-му дозволили поїздку до США на лікування, під час проходження якого окремим декретом його позбавлили радянського громадянства. У Львові на честь Петра Григоренка названо площу, в Києві – проспект.
10 листопада 1978 року під час перебування на засланні у Василя Стуса незаконно вилучили невідісланий лист до генерала Григоренка.
У США генерал Григоренко сформував закордонне представництво Української Гельсінської групи та ініціював видання «Вісника репресій в Україні». Автор книги спогадів «В подполье можно встретить только крыс…»