(14 червня 1781 – 6 серпня 1842)
Російський архітектор, який спроектував Головний корпус Університету Святого Володимира (Київського національного університету ім. Тараса Шевченка) у 1837 р.
Більшість його робіт виконані у стилі класицизму. Вікентій Беретті був співавтором геніального плану Києва (затверджено 1837 р.), що дуже вплинуло на європейський вигляд міста.
Автор понад 250 проектів, серед яких Астрономічна обсерваторія Університету (з 1840), інститут шляхетних дівчат (1839-1843, тепер Культурно-мистецький центр «Жовтневий палац»), Ботанічний сад, проект Володимирської вулиці, Бібіковського бульвару (нині — бульвар Тараса Шевченка).
Вікентій Беретті народився 14 червня 1781 р. в сім’ї професора механіки Іоанна Беретті.
1804 р. закінчив із золотою медаллю Петербурзьку академію мистецтв, де навчався в класі А. Захарова. В тому ж 1804 р. Вікентію присудили другу золоту медаль за проект казарми для кінного полку і надали звання класного художника.
Вікентій Беретті працював у Петербурзі під керівництвом архітектора Тома де Томона на споруджені Біржі, столичного арсеналу, бере участь у відновленні Зимового палацу та призначається членом комітету з реставрації Ісакіївського собору. За свої праці одержав від царського імені діамантовий перстень та звання академіка архітектури. Невдовзі Беретті було призначено міським архітектором Петербургу.
1809 р. Вікентія обрали до почесних членів Академії мистецтв(за проект кадетського корпусу) і згодом присвоїли йому звання академіка.
З 1813 р. Беретті розпочинає самостійну діяльність на посаді архітектора петербурзького комітету міських споруджень та гідравлічних робіт.
1825 р. архітектор створює монумент на місці хрещення київського князя Володимира в Херсонесі.
У 1831 р. Вікентій Беретті стає професором архітектури. А з жовтня того ж року він розпочав педагогічну діяльність, залишаючись на посаді старшого архітектора Петербургу.
Через 2 роки, у 1833-му В. І. Беретті призначено членом комітету будівель та гідравлічних робіт.
У 1835 р. архітектор перемагає у конкурсі на створення проекту для Київського університету і у квітні цього ж року відбуває до Києва разом зі своїм учнем П. Спарро для виконання підготовчих робіт.
11 березня 1837 р. Беретті звільняють з усіх посад у Петербурзі та направляють до Києва на постійне місце проживання в ролі архітектора і члена будівельного комітету.
Роботи проведені ним у Києві це: Університет Св. Володимира (1837-1843), обсерваторія Університету (з 1840), інститут шляхетних дівчат (1839-1843, тепер Культурно-мистецький центр Жовтневий палац), Ботанічний сад, спорудження католицького костьолу (1837-1839), проектуванням 1-ї чоловічої гімназії, укріплення залишків Золотих воріт та прилеглі до Головного корпусу університету території та нові міські магістралі — Володимирську вулицю, Бібіковський бульвар (нині — бульвар Тараса Шевченка).
За задумом Вікентія Івановича університет мав бути центром цілого архітектурного ансамблю навколо Миколаївського парку (нині Т. Шевченко). За наказом Миколи І в 1843 році університет фарбують у колір, яким був пофарбований Зимовий палац у Петербурзі, під дикий камінь. Виконуючи волю імператора, син В. Беретті Олександр виїхав до Петербурга за зразками фарб. Але на зворотній дорозі їх було вкрадено. Департамент народної освіти прислав необхідні матеріали знову, та пізніше будова університету була пофарбована у чорно-червоний колір. Деякі вчені вважають, що це відповідало кольорам стрічок ордена св. Володимира.
Вікентій Беретті був співавтором геніального плану Києва (затверджено 1837), що дуже вплинуло на сучасний вигляд міста.
Починаючи з 1837 р. і до самої смерті Беретті працює у Києві, з 1840 р. викладає у Київському університеті.
6 серпня 1842 р. Вікентій Беретті помер, так і не побачивши завершеною жодної споруди, розпочатої за його проектами в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
Але проекти, які він розпочав будувати, були завершені його сином Олександром Беретті.
Цікавим є той факт, що будинок, в якому знаходився колишній кінотеатрі «Орбіта» на вул. Хрещатик, поблизу Бессарабки, належав В. Берреті. Саме в ньому зупинявся Тарас Шевченко, тоді у цьому приміщенні був розташований готель «Національ».
Архітектор був власником цінної книгозбірні з проблем архітектури і будівельної справи.
Вікентій Беретті носив звання академіка архітектури (1809), професора Петербурзької Академії мистецтв (1831-1837), головного архітектораУніверсітета Святого Володимира в Києві (1835-1842) і колезького радника (1837). Також архітектор був кавалером орденів Святої Анни 3-го ступеня, Святого Володимира 4-го ступеня і Святого Станіслава 2-го ступеня.
Режисер Валентин Соколовський у 1994 році зняв телевізійний документальний фільм «Беретті. Батько та Син».
Ім’ям Вікентія Беретті названо вулицю в Києві (житловий масив Вигурівщина-Троєщина).
15 жовтня 2009 р. відбулась церемонія урочистого відкриття на фасаді Червоного корпусу меморіальної дошки видатному архітектору, будівничому Червоного корпусу Київського університету — Вінченцо Беретті (1781–1842) — з написом «від вдячних українського та італійського народів».