Думи визбираю, мов зерня, Ніби стернями колоски. Колять сльози. Колючі сльози. Остюками — в очах.
Ніч протовпиться, як п’яниця, по кімнаті, по стінах шастає. І мовчить, і мовчить. Домовий так ходив би. Мовчав би.
За вікном гуркотять літаки, ніби відьми — на шабаш. Понад дахами, понад затихлими, понад притахлим Києвом — гуркотять.
Емігрантом. Їй-богу. Ліжко. І на ковдрі — од вікон — ґрати. І подушка моя скуйовджена, і скуйовджена голова.
Що ви ловите, телевізорні Збожеволілі антени — погорільці? Що ви ловите — запалим ротом — комини почорнілі?
Вам повітря забракло? Диму? Розум спертий, як спирт, горить? Другу ніч уже, другу — не спиться. Жовкнуть у вікні ліхтарі.
XI.1964