"Будинок той, котрого жаль будив..."

Будинок той, котрого жаль будив, чи на який острішком зойку п'явся таємний острах, млосно прихилявся до сніжних спантеличених ґрунтів. І віддавався часу течії, довірившись його бентежній хвилі, шукав опорятунку у знесиллі і наслухав насторчені гаї, що скрадно назирці горою брались, кульгавих сосон скорчена рука до нього доторкнутися вагалась, немов до пранцюватого. І з косм осінніх хмар суха летіла мжичка, щоб поріднити вголос суголос лісів, чия розрада невеличка могла зарятувати від погроз.

dvstus@gmail.com
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.