"Десь там на споді пам'яті ворушишся..."

Вірш включено до другої частини "Палімпсестів", остаточно доопрацьованої у Києві в 1979-1980 рр. Мова про емоційне вигорання, що настає у в'язнів на 2-3-й рік. Про це В.Стус пише в контексті заслання Т.Шевченка у листах до рідних.

Десь там на споді пам’яті ворушишся, і погляду не попускаєш свого забутим днем, забутим світом сушишся та серцю тихо мовиш: слава богу, що все минуло, знебуло, пішло за чорною водою течією Єси розлуко ти як чорне зло єси розлуко радістю моєю. Ти — посеред. Між двох своїх світів пливе мій човен. Де не скину оком по праву руку — крутояр і рів по ліву руку — темно і глибоко. Так мудро нас страждання піднесло понад плавбою і понад добою пускай на воду зламане весло і стань, уже безпам’ятний, собою.

dvstus@gmail.com
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.