4 вересня 2002 року в Горлівці було гамірно і неспокійно. Один із керівників заводу "Еластомер", один із колишніх керівників Донецького МВС вирішив відкрити музей Василя Стуса.
Від цієї ідеї ніхто не був у захваті: ні в Донецьку, ні в Києві. Принаймні жодної підтримки у Олега Федорова не було, але він твердо вирішив, що такий музей необхідний Донбасу.
"Митець потрібен своєму народові та усьому світові тільки тоді, коли його творчіцсть зливається з криком його нації" (Василь Стус)
До цієї події був випущений спеціальний номер газети "Донеччина", майже повністю присвячений цій події. Не все, про що тоді мріялося, вдалося реалізувати, але, подейкують, і досі в Горлівці дехто з мешканців ховає окремі експонати музею.
У великому интерв'ю з цього приводу засновник музею казав: "Україна має пам'ятати своїх героїв. Один із таких у нашій новітній історії - поет-громадянин
Василь Стус. Його ім'я знає весь світ, а ось на Донбасі, з яким нерозривно пов'язана Василева доля, так належним чином і не вшанована пам'ять про нього. Отож, ми вирішили надолужити невиправдано прогаяне. Зізнаюся, ідея заснувати музей виникла в мене ще кілька років тому, але я нею ні з ким не ділився, зважував, читав вірші поета, спогади про нього. Я відкрив для себе у Стусові великого поета і громадянина. З'явилося бажання, щоб про Стуса знали більше, щоб його погляди і творчість вивчали не тільки в бібліотеках".
"Я проти того, щоб знову нав'язувати народові щось згори, це вже проходили, я за те, щоб українська ідея формувалася знизу, і не бачу нічого недоречного в тому, що ми про це заявляємо" (Олег Федоров).
Донбаський історико-літературний музей Василя Стуса став ідеалістично-відчайдушною спробою Олега Михайловича та його малочисельних однодумців опиратися брутальній корозії духу, схованій за пишнотою високих фраз.
Олег Михайлович не любив високих фраз, проте любив висловлюватись учинками. А таких людей завжди мало. Відтак, коли здоров'я стало зраджувати Олега Федорова і він вже не міг фінансово та організаційно підтримувати музей, в 2013-му експозицію було перенесено до Донецької бібліотеки ім. Крупської, а з 2014-го Донбаський музей припинив свою публічну діяльність.