Ілля Еренбург (14 [26] січня 1891, Київ — 31 серпня 1967) — поет і письменник, військовий кореспондент і перекладач з французької та іспанської.
Назва його повісті «Оттепель» ("Відлига",1954), надрукована в травневому числі журналу "Знамя", дала назву цілій епосі радянської історії. Мав складні взаємини з імперською та радянською владами, а тому в період 1908—1917 і 1921—1940 рр. знаходився в еміграції. Попри це, після повернення в 1940 р. до СРСР став, здається, єдиним літератором двічі удостоєним Сталінської премії з літератури першого ступеня: 1942 р. за роман «Падение Парижа» ("Падіння Парижу", 1941) та 1948р. за роман «Буря» (1947)
З грудня 1919 р. до вересня 1920 р. мешкав в Коктебелі у Максиміліана Волошина.
Йому належить фраза "Увидеть Париж и умереть" ("Побачити Париж і померти"); також він першим у 1941 р. використав словосполучення "День перемоги" (12.12.1941 р. у зв'язку з контрнаступом під Москвою).
В 1958-му вийшли його "Французькі зошити", які по-новому відкривали радянському літератору французьку культуру. У 1960-1970-ті його мемуари "Люди, роки, життя" були обов'язковою книгою освіченої людини.
Саме Еренбург пробив серію публікацій кілька десятиліть заборонених Марини Цветаєвої, Осипа Мандельштама, Ісака Бабеля. Пропагандував нове західне мистецтво (П.Сезан, О.Ренуар, Е.Мане, П.Пікассо).
У березні 1966 р. був поміж 13 підписантів листа до ЦК КПРС проти реабілітації Сталіна.
Спогади Еренбурга в бібліотеці Стуса мають чимало підкреслень і коментарів на берегах книг.