Горизонти філософії Василя Стуса

Юлія Ємець-Доброносова

Свої інтелектуальні зацікавлення Василь Стус досить вичерпно викладає у листі до дружини від 10.11.1976 р.: «За «Книжным обозрением» можна вгадати все, що мені до серця: філософія особи, новітня філософія, духовна історія — в її репрезентантах, духовність мого народу». У листах до друзів і рідних він згадує близько сотні філософів, часто називає імена Мартіна Гайдеґґера, Альбера Камю, Серена Кіркегора, Іммануїла Канта, Хосе Ортеги-і-Гассета, представників Франкфуртської школи і структуралізму.

За словами Дмитра Стуса ще зі студентських часів Василь Стус вивчав першоджерела античної і класичної філософії, виписував цитати, залишаючи за межами конспекту ідеологічні оцінки. У його зошиті 1957 року збереглися і виписки з малодоступних книжок (наприклад, із Фрідріха Ніцше) із коментарями. Дмитро Стус акцентує: «Аби скласти уявлення про того чи іншого мислителя, філософську доктрину чи напрямки розвитку філософської думки якогось періоду, Стус перечитував масу макулатури, вчився читати між рядків, оминаючи традиційні для радянських підручників та оглядів лайки на адресу «немарксистських» філософів-ретроградів, занепадників, усіляких ідеалістів тощо. Стуса дедалі більше вабила філософія буття на межі — на ґрані життя і смерти, на постійному максимумі, — яка на довгі роки стала визначальною не лише для творчости поета, а й для його життя» [1]

Михайло Хейфец твердить, що спочатку познайомився зі Стусом-мислителем, в якого за три роки життя в таборі зібралася пристойна бібліотека філософської літератури, вирізки, конспекти: «У наших бесідах він, безперечно, перевершував мене в царині філософії. Василь усі роки в зоні передплачував «Вопросы философии» й уважно студіював кожне число, вирізаючи й зберігаючи в своїй саморобній підшивці позначені статті. Пересічна філософська пайка нормального радянського інтелігента звичайно починається з матеріаліста Демокріта і обривається на Марксі (навіть Ленін в учбовій літературі — лише тлумач принципових положень Маркса і Енгельса в нових, їм не відомих галузях природознавства XX століття).

Але Василь несподівано відкрив, що в спеціальній літературі та періодиці трапляються матеріали про розвиток філософії навіть у післямарксівський період і за окремими цитатами, за «науковою критикою» (як Кюв’є відтворював з одного ребра скелети ящурів) можна відтворювати дуже цікаві філософські системи сучасності. Що він і робив — більш за все він думав і оцінював «інтуїтивістів», так мені тоді здавалося» [2].

Жорж Леопольд Кюв’є (франц. Georg Chretien Frederic Dagobert Cuvier, 1769 – 1832) — французький біолог, засновник порівняльної біології і палеонтології, фахівець з природничої історії, реконструював і досліджував доісторичних тварин-гігантів за їх кістяками, ввів термін "птеродактиль" для характеристики давніх літаючих рептилій.

У листах Василь Стус щедро звітував адресатам про прочитане, коментував думки, висловлені радянськими науковцями, не шкодуючи негативних і позитивних відгуків. У листі до Зинаїди Йоффе від 25.04.1968 він зазначає: «...між іншим, чи не бачили Ви в «Литературной газете» диспут фільозопів про поступ? там Гулига — досить солідний любомудр — пише ахінею про Брехтове розуміння етики» [3]. У листі до дружини від 13-17.10.1975 він пише про поверховість матеріалів у журналі «Вопросы философии», а в листі до неї від 3.01.1976 згадує про інформативні статті у цьому ж виданні.

У листі до дружини від 4.11.1975 Василь Стус повідомляє про втіху від читання і конспектування праці з етики О. Дробницького [4].

Олег Дробницький (1933 – 1973) — радянський філософ, доктор філософських наук, дослідник моралі і моральності, автор праць з проблематики етики, свободи, цінностей. Був організатором підготовки, редактором і автором двох словників з етики (у 1965 і 1970 рр.), запропонував методологічні підходи до вивчення механізмів функціонування моралі. Загинув в авіакатастрофі. 1974 року московське видавництво «Наука» опублікувало його монографію «Понятие морали», яку Василь Стус згадує у листі, назвавши її «Етикою». Концепція і засади дослідження моралі Олега Дробницького є синтезом висновків І.Канта і соціально-історичної методології марксизму, але в ній помітні впливи ідей Е. Гуссерля і Ж.– П. Сартра. Монографію «Понятие морали» перевидано 2002 року у книжці вибраних праць Дробницького з моральної філософії (Москва : Гардарики, 2002).

У зверненні до батьків від 7-10.12.1975 детально реферує вподобану статтю: «Прочитав я кілька статей в монографії «Философия Канта и современность». Особливо мене вразила стаття Е.Соловйова «Теория общественного договора и кантовское моральное обоснование права». Версію Соловйова дуже приємно читати — особливо на фоні моторошної «левіафанівської» справедливості у Гоббса (хоч перевага цієї останньої перед ще моторошнішими її модуляціями — що вона послідовна і становить собою чітку, відкриту і відверту систему)» [5]

Михайло Хейфец [6] згадує, як Василь Стус одного разу висловився про радянських інтерпретаторів західної філософії, приєднавшись до думки Василя Лісового, із яким разом відбував покарання і багато дискутував на теми філософії. За поділом Лісового радянських дослідників західної філософії треба ділити на дві групи : перша — ті, що не розуміють навіть термінології філософів, про яких пишуть, а друга — ті, що терміни розуміють, а що їм доводиться писати — залежить від ситуації.

У листах з місць неволі Василь Стус часто пише про брак літератури з філософії. У зверненні до дружини і сина від 22.01.1974 р. просить передплатити йому «Вопросы философии», «Философские науки», «Известия АН СССР. Серия «Философия».

Василь Лісовий (1937 – 2012) — філософ, правозахисник, організатор самвидаву в 1960-х. Закінчив Київський університет, з 1969 — співробітник Інституту філософії АН УРСР. У 1971-му захистив кандидатську дисертацію на тему «Логіко-філософське дослідження побутової мови». З 1961 розповсюджував самвидав, з 1966 організовував його виготовлення і зберігання. 1972 після звернення до ЦК КПРС з відкритим листом протесту був виключений з КПРС і заарештований. Покарання відбував у мордовських (разом з Василем Стусом) і пермських таборах. У 1979-му був етапований на заслання в Бурятську АРСР, де отримав рік таборів суворого режиму за звинуваченням у «дармоїдстві». Після звільнення (1983) працював науковим співробітником Музею історії Києва, вчителем. 1990 поновлений на роботі в Інституті філософії НАН України. У співавторстві з Олегом Проценком уклав антології «Консерватизм», «Націоналізм», «Лібералізм».

У листі до Анни –Галі Горбач від 12.04.1977, написаному з селища Матросова, перелік видань з художньої літератури, в яких він має потребу, завершується згадкою про філософів: «Нарешті — багатюща філософська школа — Ясперс, Клагес, «Holzwege» Heidegger’a (він же про Рільке і Гельдерліна писав чимало)».

З листа до батьків від 4.01.1977 можна дізнатися про зацікавлення Стуса у філософській класиці — він просить замовити для нього видання листів Сенеки і Альберта Швейцера, книжки з серії «Памятники эстетической мысли». У листі до дружини і сина від 8.05.1974 — радить передплатити академічне видання «Енциклопедії філософських наук» Ґеорга Вільгельма Фридриха Геґеля в перекладі російською (виходило протягом 1974 – 1977 років).

Також у листах часто присутні списки замовленого і прочитаного ним. У зверненні до дружини і сина від 8.05.1974 він згадує монографію В. Ф. Асмуса про Іммануїла Канта [7], нариси з американської філософії О. С. Богомолова [8], праці психолога Олександра Лурії. У листі до Євгена Сверстюка від 30.04.1979 р. він пропонує поділитися із другом книжками і подає список, в якому поруч із численними виданнями поезії

і прози ХХ століття є збірки праць Мартіна Гайдеґґера і Серена Кіркегора німецькою мовою, «Так казав Заратустра» Фрідріха Ніцше, монографії про класичну німецьку філософію, праці про соціологію Макса Вебера, давню індійську філософію, античну естетику.

Про особливості реконструкції Стусом потрібної інформації з радянських видань свідчать рядки з листа до рідних від 1.09.1975 р., в якому він не надто високо оцінює статтю Юрія Давидова «Гедонистический мистицизм и дух потребительского общества. О контркультурных тенденциях эстетического сознания на Западе» [9], але розглядає її як джерело важливих цитат із західних мислителів.

У листі до дружини від 2.04.1984 р. Василь Стус згадує книжку В. М. Лейбина про ідеї Римського клубу [10], цінність якої для нього також пов’язана із можливістю «виловити» інформацію про перекладені в СРСР доповіді мислителів цього кола та про переклади творів Мішеля Фуко і Альберта Швейцера. У результаті опрацювання типового радянського видання із критикою західних мислителів Стус складає список рекомендованої літератури для сина, додавши до нього і смислово близькі твори Мігеля де Унамуно і П’єра Тейяра де Шардена. Паралельно він коментує «виловлені» ідеї Римського клубу щодо заходів з протидії планетарній екологічній кризі та помічає зв’язок із ідеями Еріха Фромма щодо двох вимірів існування — бути і мати.

З листування 1980-х дізнаємося, що до звичних для Стуса зацікавлень у сучасній західній філософії і філософській класиці додався інтерес до ідей структуралізму та китайської філософії. У листі до рідних від 4.03.1984 він згадує про книжку Н.В.Абаева «Чань-буддизм и культура психической деятельности в средневековом Китае» [11]: «Останнім часом, окрім усілякої «текучки» журнальної, займаюся китайською філософією. То надзвичайно цікаво, особливо про даосизм і чань-буддизм. Надзвичайно багато дають мені ці книги — для душі, для душевної рівноваги, для того, щоб розконцентруватися і не жити своїм «я», а жити, умовно кажучи, збоку од себе».

У листі до рідних 6-10.05.1984 Стус уточнює і свій інтерес до структуралізму: «Останнім часом я читав переважно літературу зі структуралізму. Оце недавно закінчив «Структурну антропологію» Леві-Строса. В цілому я цим не надто захопився (автором), бо він, справді, закібернетичний. По-старому обходить мене передусім психологічний бік питання, тобто: а що то мені дасть для творчості, для гімнастики душі?»

У порадах Василя Стуса щодо читання синові часто фігурують праці філософів — твори стоїків, Мішеля Монтеня, Мігеля де Унамуно, Клода Леві-Строса, Джеймса Джорджа Фрезера, «Наодинці з собою» Марка Аврелія Антоніна. Дмитро Стус згадує, що під час кількамісячного спілкування між першим і другим ув’язненнями батько розказував йому про Фрідріха Ніцше та екзистенціалістів, намагаючись викладати їх ідеї доступно. Він зазначає і про сліди уважного читання ним книжок з філософії : «В бібліотеці — Кант, якісь філософи. Щось він говорив про Шопенгауера. І там скрізь відміточки, якісь поміточки на книжках. Дуже цікаво часом. Якісь такі парадоксальні думки з тими філософами... Дуже цікаво дивитись, що він пише і якісь асоціації» [12]

В одному із останніх листів до дружини і сина від 1.02.1985 Василь Стус акцентує і на значенні психології — «психологія — королева театру». По суті він говорить про прикордоння філософії і психології, яке завжди приваблювало його самого, і робить цікавий висновок: «…Психологія — це, власне, вся філософія практична».

Примітки

[1] Стус Дмитро. Василь Стус. Життя як творчість. Київ : Дух і Літера, 2015. С. 99.

[2] Хейфец Михайло. «В українській поезії тепер більшого нема…». Не відлюбив свою тривогу ранню... Василь Стус — поет і людина : Спогади, статті, листи, поезії. Київ: Український письменник, 1993. С. 255.

[3] Арсеній Гулига (1921 – 1996) – радянський історик філософії, автор численних філософських біографій та вступних статей до видання творів німецьких філософів-класиків. З 1970-х писав наукові праці з естетики і філософії мистецтва.

[4] Дробницкий О. Г. Понятие морали. Москва : Наука, 1974. 388 с.

[5] Соловьёв Э. Ю. Теория «Общественного договора» и кантовское моральное обоснование права. Философия Канта и современность. Москва: Мысль, 1974. 469 с.

[6] Хейфец Михайло. «В українській поезії тепер більшого нема…». С. 256.

[7] Асмус В. Ф. Иммануил Кант. Москва: Наука, 1973. 536 с.

[8] Богомолов А. С. Буржуазная философия США ХХ века. Москва : Мысль, 1974. 343 с.

[9] Давыдов Ю.Н. Гедонистический мистицизм и дух потребительского общества. О контркультурных тенденциях эстетического сознания на Западе. Теории, школы, концепции. Художественное произведение и личность, Москва : Наука, 1975. 304 с.

[10] Лейбин В.М. «Модели мира» и образ человека : Критический анализ идей Римского клуба. Москва : Политиздат, 1982. 255 с.

[11] Абаев Н.В. Чань-буддизм и культура психической деятельности в средневековом Китае. Новосибирск : Наука, Сибирское Отделение, 1983. 123 с.

[12] Нецензурний Стус. Книга у 2-х частинах. Частина 1. Упорядкування Богдана Підгірного. Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. С. 137.

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.