І надто тяжко - в цій моїй пустелі спогадувати давню порожнечу бажань - тим менших, чим шляхи життя - коротші суть. О надто тяжко бути покійним братом власного єства Були ж бо - приязнь. Зустріч і знайомства. Наближення. Упізнання. Розкоші метких порозумінь, допоки серце - вже пересичене - гукнуло: йди. Збирайся. Час. І не бери нічого з собою в путь. Хіба сховай про свято запізнену відраду. І забудь тягар братерства. Скинь, немов веригу, і йди не озираючись. Колись нам буде надто тяжко - у пустелі спогадувати, душу навертати на чорнотрон. Пускайся - далі й далі, рвучи, як жили, ретязі скорбот.
1975. Табірна лікарня. Мордовія. Вперше переписано у листі до дружини від 11-15.09.1975 р.