І не розмерз. І не відтерпнув. Ні. З мордовських хуг — та в холод нещадимий! Тримай тепло під ребрами сухими — на цій на чужаниці-чужині. Сягни рукою — і не досягнеш ні краю всерозлук, ні муки краю. Та серця я, мій Господи, не маю на свій талан. Це ж ти мене береш, немов шматок невироблений глини, і місиш, мнеш, і пальцями всіма мене формуєш, щоб не задарма іще один кавалок з України сподобивсь тверді. Знав я і черінь, і зиму знав — в колимську довгу пору, і душу виробив таку прозору, що вже свою не одкидаю тінь.
dvstus@gmail.com