І сниться сто твоїх подоб, геть пам’яттю розмитих, недоля зимний студить лоб, зажурою поритий Усе що є перетрясло лишилося на споді щасливе і страсне число господь промовив: годі. Стою один посеред бур посеред начування допіру спекався тортур — іде нове наслання, а ти в пітьмі — одна стоїш, як свічка опівнічна, то або хмуриш то світлиш мене і кличеш зично. Під ноги тулиться моріг, дорога струменіє, і чадний висивілий сніг як безум мій чадіє.
