Хай тобі про згадку будуть ці слова: Потьма. Тиша. Вечір. Камера. Мордва.
Цей чотиривірш вперше було оприлюднено в австралійському часописі "Вільна думка" в 1978 р. Йому передувала коротенька преамбула: "подаємо нові вірші Стуса, що кружляють в українському самвидаві".
Центром публікації були переклади "Синові" Кіплінга та "Мої мерці" Рахель. Не дивно, що навіть якщо хтось із науковців і кидав оком на цю публікацію, то пробігав її очима, сприймаючи чотиривірш за коротку супровідну нотатку (цілком в дусі Василя Стуса) до одного з автографів, які чудом вирвалися з-за грат.
Проте поетична якість і щільність цього вірша настільки висока, що він заслуговує додаткової уваги.
Потьма - залізнична станція, через яку йшли поїзди з Москви. Саме Потьма була воротами в царство мордовських таборів, бо від неї залізницею можна було доїхати до всього табірного архіпелагу Мордовії. Так їздила на побачення не лише Валентина Попелюх, а й усі дружини в'язнів мордовських таборів. Зрештою, навіть адреси листів були прив'язані до Потьми: "станция Потьма, п/о Лесной, ЖХ 385/19" в 1974 і 1976 рр. В Лесному у різних таборах Василь Стус був саме в цих роках, отож датувати цей чотиривірш можна періодом 1974-1976 рр.
Іншої інформації поки нема. Але вірш-супровід до рукопису залишився і тепер доступний українському читачеві.
