Була шипшина — росяна, осіння уся в огні, в червоній маячні і ти — йдеш навкіс, наче провидіння мої сумні перебігаєш дні І плащ і вид і профіль твій — тужливі Трикутне сонце котиться згори стьмянілі очі, мов осліплі сливи од сліз осліплі. Стогнуть явори довкола нас. А що іще? Неспокій як гони ліг. Од кочегарки дим. І торопкі всеначуванні кроки то лис блукач — із хвостом рудим О порятуй, о порятуй, спасенна, о заховайся, в погляд не ступай Покірно так схиляються рамена покірно крився тьмою небокрай Покірно йшли благословенні губи обачно як пелюстку ти зняла /Покірно/
із мене сум. Це нашої загуби в покірнім небі зірка ізійшла Була шипшина — росяна, кривава, скісне проміння сіялося з хмар і кружеляла спроквола галява передчуття побільшувало чар /розбризканий холонув синій жар/ Там все було. Подіялося звільна душа розтала — й плавом попливла то ти її спостерігала спильна і в ній тривала, і по ній жила Ти пам’ятаєш? Спогади бриніли як лотоки непам’яті. Як сон І обрії похмурі даленіли і рвався місяць — поночі в полон.
Поза збірками. Селище ім. Матросова, Магаданської області. 1977 р.