Душа колюча мов їжак де не торкнися жалить лежить нужденний неборак і сам себе печалить Не сподівайсь нізвідкіля не надійся нікого говорить горе немовля: не обберешся злого А ти все надієшся, ждеш? А ти все вижидаєш Душа пустилась власних меж мов повінь. Ось і маєш то хто кого? Чи ти її ачи вона здолає долучить смертній течії, що всіх нас поглинає Напевне так заходить сказ. Так, певне, сказ заходить дух забиває раз у раз і дума колобродить Не сподівайсь нізвідкіля, не надійся нікого струмує під веслом земля і чезне. Й слава богу Збирай же тілом синяки неначе полуниці Невже на всі на правіки ми тільки горілиці
Поза збірками. Написаний найімовірніше 1977 р., коли емоційний стан поета зазнавав значних перепадів.