І сто своїх подоб в руках перебираю, мов золотий пісок - ті сто своїх подоб. Ось - тішусь світом я. А ось - я ним страждаю. І світиться чоло. І мій тьмяніє лоб.
О Господи, о дай - спинитися цій хвилі, щоб досвіток стояв, пташиний щебет гуск. В полоні сновидінь, у мреві-божевіллі - замерехтить імла, рахманний пахне туск.
Життя - повище зір, життя - понище пекла, свій простір пристрасті шаленством розгородь. Вертай з тамтих світів, журбо моя утекла, а серце - колобродь, а серце - колобродь.
Ці пригри відчаю горять, немов порфіри, коралями страждань мій обкипає світ, а твій суремний дух, що довірявся лірі, у галактичнім сні довершує політ.
У 1979-1980 рр. під час 9-місячного перебування у Києві, Василь Стус укладає великий - "київський" - корпус "Палімпсестів", що мав складатися з трьох частин. Повністю було закінчено і переписано першу, і, в основному, другу частину. Третя частина - найбільш метафізична - залишилася в авт орських змістах, загальних зошитах тощо. Повністю рооту над цією частиною перервало ув'язнення 1980 р. Але дещо вдалося відновити, що знайшло своє відображення у науковому виданні "Творів" Василя Стуса (Том 3, кн. 2, С. 57-105, Львів. ВС "Просвіта", 1999 р.).
Більшість творів з того часу майже не перевидавалася і рідко включалася до збірок вибраного. "Стусцентр" вирішив виправити цю ситуацію Вірш "І сто своїх подоб в руках перебираю..." відкриває третю частину збірки "Палімпсести".