«Я блукав містом своєї юності…» ("Веселий цвинтар", 7.08.1970): формальне прочитання

1 Я блукав містом своєї юності, 2 марно відшукуючи в нових кварталах 3 вчорашні споруди, сквери, стежки, 4 знайому ліпку на фронтонах будинків — 5 географія втрачена. 6 Місто покращало й виросло, 7 з’явились нові бульвари, готелі, вулиці, 8 пам’ятники, стадіони, дерева, 9 тільки жодного знайомого обличчя в натовпі, 10 жодного обличчя, 11 котре б нагадало тобі 12 згублену молодість. 13 Сподівався зустріти бодай себе 14 отут, де струменіє фонтан, 15 лямований штучним мармуром. 16 Марно. 17 Нема. 18 Пропалий безвісті. 19 Знялися в небо легкі висотні будинки, 20 а ти біля них — маленький-маленький. 21 Не розгледіти самому, 22 не те що зустрічним. 23 Зупинивши таксі, 24 якийсь шофер підійшов до фонтана, 25 що оприскував незнайому гінку топольку, 26 вимив руки, 27 потім витягши носовичка, 28 старанно витер долоні, 29 сів за стерно й помчав, 30 знявши легеньку куряву. 31 Дивлячись йому вслід, 32 я вперше збагнув: життя — не вдалося.

Київ, вул. Жилянська, 1970-ті.

Джерело: «Веселий цвинтар», 7.08.1970. Твори: У 4 т (6 кн.). 1994. Т. 1, ч. 1. С. 193.

Загальний мотив: жанрова замальовка міської сценки (події) поруч із погано відрегульованим (рядок 25) фонтаном десь у новій забудові (можливо, в Святошині) таксист, який акуратно помив руки (рядки 23–30) розмірковує над невлаштованістю власного життя. Метафора: ліричний герой шукав себе, а побачив шофера таксі і ніби грайливо збагнув: «життя — не вдалося» (32). Просякнутий м’якою іронією, зміст вірша покликаний урівноважите те, що людина спостерігає довкола себе з тим, в який спосіб оточення відлунює у внутрішньому світі.

Композиція: 5+1+6+3+1+1+1+2+2+8+2-рядкова строфіка. Рядки 1–5 — туга ліричного героя за давніми будівлями, що їх заступили нові, пов’язана із юністю, коли все було кращим, а "дерева - високими". Рядок 6 — переконання в тому, що це нормально, коли старе поступається місцем новому. Рядки 7–12 — туга за тією юністю, про яку в місті витіснено навіть згадки. Рядок 13–15 — замість зустрічі з собою давнім, вкоріненим в місто, зустріч із не дуже ошатним фонтаном. Рядки 16–18 — ритмічно вибудована негація, що «себе того» вже немає. Рядки 19–22 — пояснення, чому так сталося. Рядки 23–30 — замальовка таксиста, який неквапливо миє руки і зникає з місця події. Рядки 31–32 — фінал, який би міг здатися песимістично щирим, якби не переконання: навіть якщо життя не вдалося, мусиш жити далі й — залишатись собою.

Розмір: верлібр.

Формальний аналіз: Андрій Пучков.

dvstus@gmail.com
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.