Я ще не знав, що є двійня моїй <вітчизні> милій. Зійшла на мене маячня у довгому знесиллі. Направо — ти, наліво — ти, а я — посередині, довкола — зрубані хрести по рідній по чужині. Моя тополе, краю мій, вигойдуйся на волі, притьмом пильнуючи з-під вій синів на видноколі. Так мудро пахне чебрецем і деревій сумує. Тож запади вперед лицем - нехай біда чарує, аби відчути давню плоть і пагіння бажання, щоб, смерть поправши, побороть своє - з смертей - постання. Співає тужний очерет. Безсоння. Чверть на п'яту. Це ти, окрадений поет, чужі пильнуєш чати? А вже збагнув, пощо господь так тяжко іспитує! Та власний біль, як храм, возводь од себе одесную.
"Палімпсести". 1974. Мордовія. ПКТ. Вперше переписано у листі до дружини від 19.08.1974 р.
більш відомий варіант 2 рядка віршу: моїй дружині милій