Як синьо, як біло, як яро горить усе, що боліло, і все, що болить. О березня безум, о невідь жадань, біліє береза, чекає клечань. Прорвались потоки глухонімі, повзуть на всі боки, як змії в ярмі. Потоки струмують, колотиться став, узгір'я парують, пускаються вплав. Реве повесіння в оглухлім яру - це вербне чадіння, оце голосіння, оце мерехтіння й журавликів кру. З калини сопілка і гілка бузку, і перша гагілка, і раннє ку-ку. Зелені, аж чорні, терпкі, аж жорсткі, розбіглись проворні соняшники. Блідавий, жовтавий наш ясмин процвів зворожені трави під щебет і спів. Як тіло чаділо на дня черені, і серце боліло, волало мені. Ти біла, як скрипка, мала і туга, і зав'яззю - пипка, як стогін - нога. Спинись, не піддайся, о безум, о чад. Не дляйся, не дляйся, бо годі - назад. Задивлені в небо, у памороч цвіту, не мога, а треба гріха доступити. І стьожка стежини, і річка й місток, зелена долина і вистрибом крок. І неба огроми, фантазії хмар, небесні хороми і понічний чар. І в серця на споді, в осерді душі ішли нашорошені сон-комиші.
Палімпсести. 3 частина.