1 Хрещатиком вечірнім під неоновим 2 блідавим світлом, у суху поземку 3 ти плинеш, таємнича незнайомко 4 із Блока — в вечір, ніби в синій сон.
5 Сповита мороком, загорнена у норку, 6 ти висвітлила темінь і дорогу, 7 мов лижниця, що донесла з Говерли 8 тривожний запах снігу і зірок.
9 Чужа розмовам, юрбам і рекламам, 10 поміж сирен, гудків автомобілів 11 несеш крізь гамір вулиць і проспектів 12 свою солону і гірку красу.
13 Так спроквола у мерехтливий вечір, 14 в хлипкій пітьмі нічного снігопаду, 15 охрипне сніг у тебе під ногами 16 під владним деспотичним каблуком.
17 І перед диктатурою краси 18 відступляться потворні диктатури, 19 одну-єдину і високу владу 20 утверджуєш ти образом своїм.
21 Ти словом і мовчанкою — караєш, 22 байдужістю холодною — караєш, 23 ти спокоєм і кроками — караєш, 24 морозом — теж, і віхолою — теж.
25 Але неправота твоя — красива, 26 твої покари — горді і красиві, 27 Хрещатик сивий, Київ теж — красиві, 28 бо ти в цей світ державити прийшла.
II.1964
Джерело: «Зимові дерева», лютий 1964 р. Твори: У 4 т. (6 кн.). 1994. Т. 1, ч. 1. С. 114.
Загальний мотив: ліричний образ незнайомки (картина І. Крамського «Неизвестная», 1883; вірш О. Блока: «По вечерам над ресторанами…», 1906), яка рухається (плине) зимовим Хрещатиком і привертає увагу поета насамперед зовнішніми гострими принадами (загорнена у норку, владний деспотичний каблук). Внутрішні якості героїні зрештою уособлюються її «владою» впливати на «потворні диктатури» й карати — справедливо чи ні — знову ж таки тільки зовнішністю.
Композиція: сім чотирирядкових строф. Рядки 1–17 — опис зовнішності незнайомки, побаченої на Хрещатику, що увінчується здивуванням її красою, перед якою (рядок 18) мусять відступити диктатури і яка, посутньо, є єдиною високою владою. Рядки 21–28 — уподібнення зовнішньої краси жінки державним функціям карати й милувати будь-чим, що наразі потрапляє під руку (спокоєм, кроками, морозом, віхолою, мовчанкою тощо); причому засліпленому красою незнайомки поетові байдуже, чи справедливо вона карає, чи ні, оскільки головне для нього саме краса як інструмент візуальної ажитації — жінкою, а поряд з нею — Києвом, Хрещатиком.
Лексика піднесена відповідає темі, обмаль дієслів (12), з яких три однакові — теперішнього часу «караєш» — підкреслює нервовість поета і небезпеку подальшого спостереження за рухами незнайомки.
Розмір: ямбічний.
Формальний аналіз: Андрій Пучков.