Коли тебе здолає тлум смертей і втома літ твої обляже груди і понесуть ізвомплені маруди світ за очі і геть сперед очей. Коли спромога самоуникань при узголів’ї спалахом прозріння відкриється тобі, як благостиня прощень, опрощень, прощ і прощавань. Коли протліла згага живоднів ураз попустить серце, ніби напад нагальної недуги, в смертний запад, у феєричні полиски жалів. Невже тоді помислиш: безпуть є в пекельній товчі нескінченних тріпань, апокрифом здобиться житіє. Як відшаліє безголосий кипень, чи впустиш, Боже, в царствіє твоє?
Вірш написаний наприкінці листопада - на початку грудня 1975 р. в лікарні для в'язнів ім. Гааза (м. Ленінград) після непобачення у Києві з дружиною. Вперше переписаний у листі до дружини від 3-4.12.1975 р.