Куріють осені багаття...

Куріють осені багаття, собаки виють до зірок, а в річці місяць, мов латаття, доріс до повні і розмок. І в ртутній спеці фіолету він невимовно довго чез, лишившись тільки для прикмети, як цятка сяєва небес. Самотність аркою провисла Дугою визронимих снів Значи по ній щасливі числа, так, як раніше ти умів. той день, як від земної тверді найперше сонце відійшло, і той, що мітить знаком смерти ще нерозгадане число. А ти іще посередині, ще посередині твоє. Отож, радій вечірній днині, допоки в ребра серце б’є. IX. 1967