Добридень Вам, мамо, тату, Марусю, Тетяночко!
Ось я нарешті і добився до місця. Здається, тут мені буде незле. Робота зовсім легка і не холодно. Здоров’я нічогеньке. Думаю, що від цього часу я постараюсь взяти все, що можна — буду вивчати іноземні мови, читати, перекладати. Одне слово, робити все так, щоб більше не побільшувати собі клопотів, які впали на мою голову, ніби сніг. Я шитиму рукавиці, а у вільний час працюватиму над собою.
Сушусь Вами і Вашим здоров’ям — особливо мами і тата. Листів мені можна одержувати скільки завгодно, а відписувати тільки два на місяць. То я писатиму один Вам, один — Валі.
Уже я міг би просити особистого побачення, але думаю, що цього робити не варто, щоб нікому із Вас не завдавати клопотів.
Мені були хтось (Ви чи Валя — не знаю) переслали 40 карб. Це ще в Києві. Але оскільки гроші мені були непотрібні, то я їх не захотів брати і через це відіслав назад. Правда, я не знаю, чи відіслали їх чи ні. Оце, здається, і все. Більше писати нічого. Бо новин тут немає, а все одне і те ж.
Вітаю Вас із Новим роком. Бажаю Вам здоров’я. Прошу — не гнівайтеся на мене. Бо я зробив усе, щоб не розлучатися з Вами, а коли вже так вийшло, то це не моя провина.
На цьому буду закінчувати.
Цілую Вас усіх міцно. І не сушіться за мною. Тут куди легше, аніж було в Києві, аніж було в армії.
Чекаю Вашого листа.
17.12.72 р.
Ваш Василь
Моя адреса така: Мордовская АССР, 431200, Теньгушевский район, пос. Барашево, учреждение ЖХ 385/3-5.
Звичайно, Ви нічого мені не висилайте, бо нічого слати мені поки не можна. Коли буде можна, я тоді напишу (це буде аж після половини строку, тобто в 1974 році, вліті). А покищо — пишіть мені тільки листи і, коли можете, — то частіше.