Ми дивимось зі смерті в спалий з нас подаленілий, геть відбіглий простір, що ще мигоче назирці і потай навтьоки дременувши. І притуга вже нам незнана. Око ока ми, не навчені подосі видивляти довкіл і не обрушувати горя сухі тороси в стопровальний діл. Як боляче ряхкоче сонцепруг! Як - далина! Як боляче ряхкоче за чорноводдям доля - спогад-сон, чи маячна ява чи провидіння! Дивись, допоки спокій спередлітній обліг нам душу, ніби перловиці безмірна товща моря, що в воді збавлялась і творилась.
"Палімпсести", 3 частина.